За переказами, у Щорсі завжди було немало знахарок і ворожок. Але ніхто на сьогоднішній день не перевершив за популярністю Олену Яричевську. Пік її слави припадає на початок 70-х років уже минулого століття.
Ніхто точно не знав, що спонукало Олену Адольфівну оселитися з чоловіком у нашому невеличкому райцентрі. Подейкували, що її виселили з Хмельницької області за заняття магією. А от щорські правоохоронці жінку не чіпали. Навпаки: зверталися до неї по допомогу. Донині живе байка про те, що ворожка допомогла слідчому на прізвище Кулап вийти на слід злочинця.
«На прийомі» у Яричевської не раз побували не тільки чоловікові колеги
( працював у Щорському автопарку) та члени їхніх сімей, а практично увесь район. Та що там – з різних кінців колишнього Союзу йшли на її адресу сотні листів. У кожному конверті – «опис проблеми» і 5 карбованців.
Побував свого часу у провидиці і бібліотекар Олександр Крумкач. Розказує: носив їй книжки, бо ворожка обожнювала читати. Була цікавою співрозмовницею.
- А якось, коли їхав на екзамен, навіть ночував у Яричевських, - згадує. – Дуже переживав, бо багато чого недовчив. «Спи спокійно, - сказала тоді Олена Адольфівна. – Здаси добре». Так і вийшло.
Іншим разом лікарі налякали його ймовірною інвалідністю. А ворожка своєї: нікому не вір, скоро видужаєш. Зараз чоловіку - 70. Він досі в хорошій формі.
… Олена Яричевська нині покійна. Ніхто її лихим словом не згадує, бо зла не робила.
Інша картина – у Займищі. Старожили переповідають: у поміщиці Кукловської, що колись жила тут, місцеві селяни вкрали книгу чорної магії. Спочатку вона добром просила повернути, а коли книги ніхто не приніс, пригрозила: злодіям не жити. Невдовзі померли не лише крадії, а й їхня рідня.
А пізніше тут жив знахар Кузьма. Він не ворожив, долі не передбачав, але, як говорять сільчани, «чудеса творив». Варто було Кузьмі обійти на лузі навколо косаря, той косу на плече, і додому. Потупцює біля бригадира, і він відразу ламає чергу: віддає коня для оранки зовсім не тому, хто мав отримати.
Але на чоловіка довго не сердились. І – головне – не боялися.
Історій про помсту знахарів і відьом (досліджуючи тему на теренах Щорського району), довелось почути немало. Як один чоловік, що посварився з відьмою, полисів за одну ніч. Як інший заблудився на власному дворищі…
Розказували й про обереги від нечисті. Скажімо, у Великому Щимелі згадали про колишнього зоотехніка Миколу Глову, який найкращим захистом вважав дулю в кишені. Кажуть, помагало. ( А ще молоко від корови, ушкодженої відьмою, ллють у вогонь або на розпечений серп, кип’ятять цідилку з голками тощо).
Але всюди розказували про події, що уже минули. Про нинішніх відьом та їхні витівки назбирати відомостей не вдалося. Люди чи то не знали про них, чи боялися називати.
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий