Начальник Щорського відділу РАГСу Юлія Реута не пам’ятає випадку, щоб хтось із наречених, подаючи заяву на реєстрацію шлюбу, скористався направленням на добровільне медичне обстеження. … Майже 10 років тому Артем з Вікторією теж написали відмову на такому направленні. Тепер 30-річна жінка жалкує про це. Каже: усе могло б скластися інакше. Та хто перед весіллям думає про майбутні проблеми? Перед весіллям усі щасливі.
- Одружившись, ми майже одразу пішли жити на квартиру, - розказує жінка. - Хотілося самостійності і щоб ніхто не втручався у наше життя. Батьки – і мої, і Артемові - все зрозуміли правильно. Пізніше вони склалися і купили нам будинок у Щорсі. Там і народився Андрійко. Усе було добре.
З чого почалися сварки, кожне з колись подружньої пари пояснює по-своєму.
Артем каже, що для нього все стало з ніг на голову, коли кілька разів зустрів на роботі у дружини місцевого «багатенького Буратіно». Був сам не свій від ревнощів, та ще й друзі «накручували».
Жінка називає тільки одну причину розладу: почав битися.
У таких випадках, як правило, додають: « і пити ». Але вона хитає головою: чого не було, того не було.
Вони прожили майже 4 роки і розлучилися. Дім розділили на дві половини. Віка з трирічним сином залишилася у своїй. Артем повернувся до батьків. Його частина будинку зараз зазвичай порожня. Раніше приходив часто, ночував у себе.
- Він дуже сумував за сином, – розказують батьки 32-річного чоловіка. - Добився через суд, щоб йому дозволили зустрічатися з Андрійком. Але невістка не давала.
- Коли Артем приходив, ніколи не обходилося без скандалу, - зітхає Вікторія. - Дитина плакала, нервувалася. Я потім довго не могла її заспокоїти. А в Андрійка і без того були проблеми . Розмовляти почав тільки після трьох років. Не завжди поводився адекватно. Я спочатку думала: переросте. А воно – все гірше…
Аналізуючи можливі причини синового нездоров’я, вона щоразу поверталася до одного й того самого факту, про який дізналася уже після одруження : свекруха колись лікувалася в Халявині. «А раптом?!» - ця думка не давала жінці спокою, і в минулому році вона повела сина до Щорської лікарні.
Районний психіатр Микола Куценко порадив звернутися за консультацією до дитячого психіатра. Для цього хлопчика треба було везти в Чернігівський психоневрологічний диспансер. І тут одного тільки Вікторіїного бажання виявилося замало, бо, згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу», методи діагностики та лікування – стосовно малолітньої дитини – застосовуються за згодою обох батьків.
Андрійкові тільки 8 років, і він «підпадає» під цей пункт Закону.
- Артем своєї згоди не дає. Ні на консультацію, ні на обстеження, не кажучи вже про лікування. Пліткує, що я хочу поставити дитину на облік до психіатра, щоб отримувати пенсію. Він просто знущається наді мною, - плаче жінка.
Розказує: син і без того часто хворіє. Ліки дорогі. Просила колишнього чоловіка допомогти або самому їх придбати. Давала рецепт. Артем його порвав. Грошей не дав.
З 2009 року на ньому «висить» більше, ніж 3-тисячна заборгованість по аліментах. За цей час на неї «наросла» пеня, втричі вища, ніж сам борг.
Нинішнього літа Вікторія звернулася до Щорського районного суду з позовною заявою про стягнення з колишнього чоловіка пені за несвоєчасну сплату аліментів. Згідно з рішенням суду розмір пені було зменшено, але разом із судовими витратами на надання юридичної допомоги та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сума вийшла немала – більше 7 тисяч гривень.
Артем працює у приватного підприємця. Отримує «мінімалку». Каже: від аліментів не ухилявся. Платив щомісяця. Скільки дозволяли доходи. Враховуючи те, що допомагав батькам (вони обоє – похилого віку), майже завжди не доплачував. Так утворився борг.
Після суду ( з червня 2011 року) аліменти почали надходити регулярно і у повному обсязі.
- До його 200 гривень, я додаю від себе сотню, щоб вийшла потрібна сума, - розкриває секрет Артемів роботодавець.
Зрозуміло, на 300 гривень не порозкошуєш. А хлопчика треба ще й лікувати. На питання, чому він не дозволяє везти сина на консультацію до дитячого психіатра, Артем відповів так: «Не хочу, щоб з нього робили психа чи інваліда. Андрій – нормальна дитина. А Віка хоче запроторити його в спецшколу. Це ж тавро на все життя. Зламана доля. А мені - до скону платити аліменти».
Нині хлопчик ходить у звичайну школу.
- Навчається слабенько, - розповідає вчителька, - але з окремих предметів (зокрема, з математики) встигає навіть краще, ніж деякі інші учні. Проблеми з мовленням є, але останнім часом помітний прогрес. З однолітками дружить. Найбільша біда – часто хворіє.
Мова – в основному про простудні захворювання. А Вікторію турбує інше.
… Вона вдруге вийшла заміж. Народила дитину. Зараз у декретній відпустці. Не приховує радості: в новій родині все чудово. Чоловік турбується і про неї, і про дітей. Знайшов спільну мову з Андрійком.
- Але його законний батько - Артем, і тільки він може підписати дозвіл, - знову повертається до наболілого.
- А що, як не зробить цього?
- Доведеться подавати позов до суду. Щоб обмежив його в правах.
Цей варіант розглядає, як можливий, і адвокат Геннадій Шадуйкіс.
У Артема – своє бачення ситуації. І своя пропозиція вирішення проблеми:
- Хай віддадуть мені сина, і я сам виховаю його як нормальну дитину.
А дозволу на психушку не дам. Якщо вона (Вікторія – Авт.) в обхід мене доб’ється цього, напишу заяву, щоб взагалі позбавили мене батьківських прав.
Виходить, у кожного – своя правда. А вона має бути тільки одна, бо головне в цій ситуації - не нашкодити дитині.
При обопільному бажанні батьки могли б про все домовитись. Скажімо, разом повезти сина на консультацію, щоб потім вирішити, як бути далі. Але для цього треба, принаймні, порозумітися, зробити крок назустріч одне одному – заради сина.
Днями Артем і справді приходив до Віки.
- Вибрав час, коли чоловік поїхав на заробітки, а я вдома сама з двома дітьми, - розказує жінка. - Кричав, обзивав і мене, і Андрійка. Дитина знову рознервувалася. Коли дійшло до погроз, я відв’язала собаку….
Марія ІСАЧЕНКО
P.S. З етичних міркувань імена головних фігурантів змінені.
- Одружившись, ми майже одразу пішли жити на квартиру, - розказує жінка. - Хотілося самостійності і щоб ніхто не втручався у наше життя. Батьки – і мої, і Артемові - все зрозуміли правильно. Пізніше вони склалися і купили нам будинок у Щорсі. Там і народився Андрійко. Усе було добре.
З чого почалися сварки, кожне з колись подружньої пари пояснює по-своєму.
Артем каже, що для нього все стало з ніг на голову, коли кілька разів зустрів на роботі у дружини місцевого «багатенького Буратіно». Був сам не свій від ревнощів, та ще й друзі «накручували».
Жінка називає тільки одну причину розладу: почав битися.
У таких випадках, як правило, додають: « і пити ». Але вона хитає головою: чого не було, того не було.
Вони прожили майже 4 роки і розлучилися. Дім розділили на дві половини. Віка з трирічним сином залишилася у своїй. Артем повернувся до батьків. Його частина будинку зараз зазвичай порожня. Раніше приходив часто, ночував у себе.
- Він дуже сумував за сином, – розказують батьки 32-річного чоловіка. - Добився через суд, щоб йому дозволили зустрічатися з Андрійком. Але невістка не давала.
- Коли Артем приходив, ніколи не обходилося без скандалу, - зітхає Вікторія. - Дитина плакала, нервувалася. Я потім довго не могла її заспокоїти. А в Андрійка і без того були проблеми . Розмовляти почав тільки після трьох років. Не завжди поводився адекватно. Я спочатку думала: переросте. А воно – все гірше…
Аналізуючи можливі причини синового нездоров’я, вона щоразу поверталася до одного й того самого факту, про який дізналася уже після одруження : свекруха колись лікувалася в Халявині. «А раптом?!» - ця думка не давала жінці спокою, і в минулому році вона повела сина до Щорської лікарні.
Районний психіатр Микола Куценко порадив звернутися за консультацією до дитячого психіатра. Для цього хлопчика треба було везти в Чернігівський психоневрологічний диспансер. І тут одного тільки Вікторіїного бажання виявилося замало, бо, згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу», методи діагностики та лікування – стосовно малолітньої дитини – застосовуються за згодою обох батьків.
Андрійкові тільки 8 років, і він «підпадає» під цей пункт Закону.
- Артем своєї згоди не дає. Ні на консультацію, ні на обстеження, не кажучи вже про лікування. Пліткує, що я хочу поставити дитину на облік до психіатра, щоб отримувати пенсію. Він просто знущається наді мною, - плаче жінка.
Розказує: син і без того часто хворіє. Ліки дорогі. Просила колишнього чоловіка допомогти або самому їх придбати. Давала рецепт. Артем його порвав. Грошей не дав.
З 2009 року на ньому «висить» більше, ніж 3-тисячна заборгованість по аліментах. За цей час на неї «наросла» пеня, втричі вища, ніж сам борг.
Нинішнього літа Вікторія звернулася до Щорського районного суду з позовною заявою про стягнення з колишнього чоловіка пені за несвоєчасну сплату аліментів. Згідно з рішенням суду розмір пені було зменшено, але разом із судовими витратами на надання юридичної допомоги та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сума вийшла немала – більше 7 тисяч гривень.
Артем працює у приватного підприємця. Отримує «мінімалку». Каже: від аліментів не ухилявся. Платив щомісяця. Скільки дозволяли доходи. Враховуючи те, що допомагав батькам (вони обоє – похилого віку), майже завжди не доплачував. Так утворився борг.
Після суду ( з червня 2011 року) аліменти почали надходити регулярно і у повному обсязі.
- До його 200 гривень, я додаю від себе сотню, щоб вийшла потрібна сума, - розкриває секрет Артемів роботодавець.
Зрозуміло, на 300 гривень не порозкошуєш. А хлопчика треба ще й лікувати. На питання, чому він не дозволяє везти сина на консультацію до дитячого психіатра, Артем відповів так: «Не хочу, щоб з нього робили психа чи інваліда. Андрій – нормальна дитина. А Віка хоче запроторити його в спецшколу. Це ж тавро на все життя. Зламана доля. А мені - до скону платити аліменти».
Нині хлопчик ходить у звичайну школу.
- Навчається слабенько, - розповідає вчителька, - але з окремих предметів (зокрема, з математики) встигає навіть краще, ніж деякі інші учні. Проблеми з мовленням є, але останнім часом помітний прогрес. З однолітками дружить. Найбільша біда – часто хворіє.
Мова – в основному про простудні захворювання. А Вікторію турбує інше.
… Вона вдруге вийшла заміж. Народила дитину. Зараз у декретній відпустці. Не приховує радості: в новій родині все чудово. Чоловік турбується і про неї, і про дітей. Знайшов спільну мову з Андрійком.
- Але його законний батько - Артем, і тільки він може підписати дозвіл, - знову повертається до наболілого.
- А що, як не зробить цього?
- Доведеться подавати позов до суду. Щоб обмежив його в правах.
Цей варіант розглядає, як можливий, і адвокат Геннадій Шадуйкіс.
У Артема – своє бачення ситуації. І своя пропозиція вирішення проблеми:
- Хай віддадуть мені сина, і я сам виховаю його як нормальну дитину.
А дозволу на психушку не дам. Якщо вона (Вікторія – Авт.) в обхід мене доб’ється цього, напишу заяву, щоб взагалі позбавили мене батьківських прав.
Виходить, у кожного – своя правда. А вона має бути тільки одна, бо головне в цій ситуації - не нашкодити дитині.
При обопільному бажанні батьки могли б про все домовитись. Скажімо, разом повезти сина на консультацію, щоб потім вирішити, як бути далі. Але для цього треба, принаймні, порозумітися, зробити крок назустріч одне одному – заради сина.
Днями Артем і справді приходив до Віки.
- Вибрав час, коли чоловік поїхав на заробітки, а я вдома сама з двома дітьми, - розказує жінка. - Кричав, обзивав і мене, і Андрійка. Дитина знову рознервувалася. Коли дійшло до погроз, я відв’язала собаку….
Марія ІСАЧЕНКО
P.S. З етичних міркувань імена головних фігурантів змінені.
Комментариев нет:
Отправить комментарий