Якщо вести мову про залізничну галузь у Німеччині, то зна-йомство з нею склалося переважно з кількох поїздок і розмов з простими залізничниками. Тамтешнє пасажирське сполучення «дизелем» - це курсуючий за маршрутом потяг з двох вагончиків, в яких уміщається близько сотні людей. Зручні крісла, графік руху – як у нашого «робочого», тобто «кланяється» майже кожному стовпу. В.Б. Зайончковський заради професійного інтересу попрохав впустити його до кабіни локомотива. Машиніст охоче погодився й 20 хвилин у дорозі присвятив спілкуванню з українським гостем. Як з’ясувалося, німецькі потяги водить лише машиніст, помічників у нього немає. При цьому може працювати по 8, 10 або й 12 годин на добу. (Мовляв, якщо потрібно заробити більше грошей). Вантажні ешелони у них ходять на 400 кілометрів, а такого поняття, як «будинок відпочинку локомотивних бригад» не існує. Машиніст закінчує поїздку й відразу ж вирушає у зворотну путь. На запитання: «А якщо в дорозі щось поламається?», німець відповів, що такого, скільки років вже працює, він не пам’ятає. Тобто ремонтники у міжрейсовий період свою справу знають.
Довелося В.Б. Зайончковському з супутниками проїхатися і в електричці. Там випадково зустрілися з колишнім співгромадянином - німцем, який до 1987 року мешкав в СРСР. У розмові з ним дізналися про деякі особливості німецьких пасажироперевезень.
Скажімо, людина їде прямим, швидкісним потягом на відстань 500 кілометрів. Квиток їй обі-йдеться в 90 євро (майже тисяча гривень). Але якщо хтось хоче дістатися до пункту призначення дешевше (за 45 євро) і не за 4 години, а за 9, то маршрут передбачатиме дві пересадки. До того ж у разі спізнення на потяг можна на суму, зазначену в квитку, проїхати у відповідному напрямку на автобусі.
Загалом про німецьку залізницю можна сказати, як і про саму Німеччину, двома словами: чистота і порядок. Залізничні лінії (як і автобани) огороджені сітчастим парканом. Колія там вузька, вантажні ешелони нараховують по 25-35 вагонів. Потяги гуркочуть значно тихіше, ніж у нас, бо навантаження на вісь набагато менше. Залізничні переїзди є звичайні – зі шлагбаумами і сигналізацією, а є й лише з одним знаком. Що відразу кинулося у вічі: коли опущений шлагбаум і працює «сингалка» - ніхто не переходить колію, хоча б довелося чекати «аж» 3 або 4 хвилини. Як тут не згадати наші реалії…
… Окрім традиційного перебування у Фрьонденбергу наші земляки відвідали Кьольн, Мюнстер та деякі інші міста, ознайомилися з класичними зразками церковної архітектури. Всесвітньовідомий катедральний собор Кьольна майже понад 150 метрів висоти, його будівництво розтяглося на більш ніж шістсот років. Ця монументальна споруда аж ніби затуляє собою краєвид (або підпирає небо – це вже як кому подобається думати), а всередині сповнена вражаючими звуковими ефектами, коли орган видає величаві мелодії. Щодня через храм проходить до 20 тисяч вірян, відвідувачів, туристів. Цікавим видався візит і до Мюнстера. Місто за кількістю населення майже дорівнює нашому Чернігову, але там налічується 90 церков.
Вивчаючи різні аспекти життя німецького суспільства, щорсівчани відвідали пожежне депо. Як з’ясувалося, його штат складається лише з начальника, бухгалтера і диспетчерської служби. А 30 пожежних – добровольці, що пройшли відповідні курси. В їхньому розпорядженні три пожмашини й широкий набір спецоснащення. (Для прикладу – довжина стріли підйомника на автомобілі сягає 28 метрів).
Ще варто згадати про систему малих гідроелектростанцій (понад тридцять), обслуговуючий персонал яких нараховує менше сотні осіб. З них 55 – інженери. За словами одного такого спеціаліста, він приходить на ГЕС двічі на тиждень, а решту часу контролює роботу обладнання вдома, через комп’ютер. На місці все робить автоматика. Річки дають чимало енергії – доведено на практиці.
Німеччина являє собою приклад облаштованої і впорядкованої країни, різні дрібниці сус-пільного устрою та економічної системи там продумані навдивовижу ґрунтовно. Вона є прикладом, до якого треба прагнути. Адже це країна, де все дійсно робиться для людей.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий