Бруківка чи асфальт?

П.І.Аникієнко пригадує, як понад 50 років тому клав бруківку по селу.

Бруківка в Гвоздиківці.

Бруківка.

Для порівняння - асфальтована дорога у Сновську по вул.Незалежності. 

Їдучи Гвоздиківкою чи Низківкою (невеличкими ділянками дороги метрів по 600), де лежить бруківка, мимоволі радієш:  «Ну вміли ж наші діди-прадіди робити навіки!». Нема ні вибоїн, ні тріщин на дорозі. Тільки, можливо, гуркіт більший стоїть, як транспорт мчить вулицею, вимощеною камінням. Але все ж краще так, ніж ями на асфальті, які ні обійти,  ні об’їхати…
Хто ж і коли робив ці дороги в нашому районі? Як розповіла сільський голова Низківки Людмила Гордієнко, в їхньому селі в 1978 році це робила дорожня бригада під керівництвом Івана Івановича Борсукова. Ділянка дороги там і  досі гарна.
Коли не було автомобільного мосту через Снов біля райцентру (його збудували наприкінці 70-тих років минулого століття), діставалися до Гвоздиківки через понтонний міст. Дорога до нього вела по вул. Костюченка (Володарського), далі лугом до річки і виходила на правий берег. Потім треба було переїжджати залізничне полотно і їхати до нинішнього постаменту з гарматою, щоб дістатися Старих Борович та інших сіл. Шлях, який веде від залізниці до гармати, і досі частково залишився вимощеним бруківкою. Їхати нею – одне задоволення, не треба лавірувати між ямами, бо дорога рівненька. «А взимку і взагалі гарно», - говорять місцеві мешканці.
Петро Іванович Аникієнко з Гвоздиківки, якому пішов 85 рік, розповідає:
- Дорогу по селу в 60-ті роки ми вимощували втрьох. Машинами нам весь час підвозили пісок, щоб вирівняти основу. Величезне каміння бут доставляли залізницею. Ми його розбивали кувалдами і вручну викладали на дорозі. Підганяли, вирівнювали, лазячи навколішки. Каток укатував бруківку. Вдень проходили не більше 10 метрів.
Це ж яке здоров’я потрібно, щоб день у день вручну розбивати і укладати каміння?!! Проте дорога, якій вже більш ніж півстоліття, дійсно зроблена на совість. Не те, що нинішній асфальт, який сходить з траси весною на другий рік разом зі снігом (хоч і спецтехніка вже є чудова).
Микола Іванович Збіренко зі Щорса згадує, як підлітком у 16 років працював в автодорі на будівництві доріг з бруківки до понтонного мосту та до Кучинівки (нині там уже асфальтове покриття зверху).
- Взимку їздили у Кіровоградський, Кременчуцький та Полтавський кар’єри заготовляти каміння, яке доставляли сюди потягами. Потім на місце уже розбивали його на уламки розміром десь не більше ніж 20х20 см, робили «подушку» з піску під майбутню бруківку. Майстри-білоруси укладали її. Складно було, коли каміння, яке загружали у вагони через верх, не проходило в отвір нижнього люку, бо мало занадто великий розмір. А вагон розвантажити ж треба! Тоді заливали у вагон мазуту, підпалювали її, потім лили холодну воду, щоб нагріте каміння тріскалося і випадало назовні. Пропрацював я так 2 роки - 1959-й та 1960-й.
Останнім часом в Україні почали активно обирати міцне й довговічне покриття з каміння при благоустрої приватних дворів, міських площ і алей. Дійсно, гарно виглядають охайні стежки в парку та майданчики для відпочинку. Бруківка дуже практична й в тому плані, що  вода стікає між камінням і на поверхні дороги ніколи нема калюж. На бруківці не з'являться ями, розломи і тріщини, які ми дуже часто спостерігаємо на асфальтованій поверхні. А коли виникають ситуації, пов'язані з проведенням підземних робіт (заміна труб, ремонт каналізації та ін.), то каміння легко демонтується і опісля легко  встановлюється назад. З асфальтом так просто не вийде.
Кажуть, що історія йде по спіралі й повторюється. І дійсно, можемо в цьому переконатися: віднедавна нашому місту повернули історичну назву Сновськ, від газового опалення ми знову переходимо на дрова... То, може, й від асфальтових доріг на користь бруківки теж прийшов час відмовитися?
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора