Історія появи професії «листоноша» починається із Древньої Греції, де колись з’явилися гінці, котрі повинні були перевозити усні та письмові послання. Сьогодні потреба в особистій передачі інформації залишається також актуальною, не дивлячись на мобільний зв’язок, Інтернет. Роль пошти, її найголовнішої складової – листонош у цьому питанні неоціненна.
У Сновську найулюбленішою гостею багатьох домівок (ось вже впродовж двадцяти років) залишається Наталія Закорчевна.
Це вона несе листи від рідних, пенсію стареньким, центральні і районні газети та журнали. Пішки чи на велосипеді, взимку – на холоді, восени – потопаючи у багнюці, влітку – знесилюючись від спеки, поспішає вона на свої дільниці, терплячи непрості умови праці, низьку зарплатню, а нерідко і ризик. Адже розносити пенсію доводиться щомісячно, почасти у суцільній темряві, під гавкіт собак...
– Але зате, - каже Наталія Володимирівна, - їй і членам бригади (очолює її відданий роботі Юрій Рущак) радісно чути слова вдячності й бачити сяючі обличчя людей.
Листонош не навчають в навчальних закладах. Щоб опанувати цю професію, важливо мати, окрім міцних рук і ніг (валіза листоноші буває дуже важкою), ще й велику відповідальність, комунікабельність, усвідомлення потрібності людям.
- Без газет я свого життя не уявляю, - стверджує наша мила героїня. - Як і без людей, котрі дарують свої усмішки, чекають у дім, неначе свята.
Тож хочеться побажати їй тримати й надалі імідж справжньої патріотки, добрими словами додавати сил і наснаги будь-кому зі споживачів! І нехай усе це повертається сторицею.
Олена
КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий