Прочитав статтю Олени Компанець, «Дискутували, радилися, вирішували» про сесію міськради, де обговорювали як провести ремонт площі, доріг. Скажу вам прямо: шлях в селах Іванівка – Тихоновичі – Гута такий, ніби снаряди 45 калібру побили.
Або про те, які сили треба «включати», щоби доїхати до Тихонович. У нас зараз дуже багато радників, порадників, консультантів. І з Близького Сходу, і з Далекого Заходу... А наглі...
Мчимо його шикарним «Кадилаком» на свято села Тихоновичі нашими карними дорогами.
– У вас дороги будували варвари...
– Не варвари, - уточняю, - а Варвари...
Ми гуманісти. У нас гасло: «Дорогу – жінці». Ще у вас дороги споруджують для автомобілів, а у нас – для трудящих.
Щоб постійно мали де трудитися...
Дороги наші йому не подобаються... А, може, мені не подобаються ваші авто? Ну навіщо таке велике вітрове скло? Це ж яка вірогідність потрапити у нього каменюці, залізяці, старому чоботові... Он стоїть на узбіччі гевал. З тичкою в руці. У нього в голові гуде, аж сюди чути. Він у дитинстві довго хворів на свинку, і тепер має свинячий характер.
Звідки ти знаєш, чого від нього можна сподіватись?
Дороги наші не подобаютяся... Ніяк не второпає, чого у нас на дорогах кізяків так багато.
– Ви що, - питає, - сіяти тут збираєтеся?
Ні, це ми вже збираємо... Те, що 70 років сіяли... А, може, це ще й не кізяки. А, може, це засоби боротьби з організованою злочинністю. Он мчить стрижений «Мерседесом». Жух-ляп, жух-ляп... Біля поста ДАІ – стоп! «Звідкіля?» «Белая церков - Адесса...» - «Ах, «Белая Церков – Адесса..» А кізячок-то з-під Клехівки... «Висипайся, голубчику! Приїхали...»
Дороги наші не подобаються... Він каже:
– У вас – прекрасна земля! У вас земля – о’кей! Але якби на вашу землю та нашого фермера... Бо у вас спеціалістів нема...
– Це у нас нема спеціалістів?! Ти спробуй вашого фермера посади на наш трактор... Під капотом – півдвигуна, у бакові – ні грама соляри... А треба закультивувати, посіяти, виорати Мані город і... Ще на халтуру ліванути... Зарплату ж не платять. Та ваш фермер піде з торбою по світу. Він у трубу вилетить... А наш... іще горілку п’є і хату будує, і в хорі «Спадщина» співає...
На чому їде? На матюках. Це такі чарівні слова. У нас вся техніка працює на матюках. Тобі щоб осягнути таїну цих слів, треба поміняти генетичний код. Або хоч місце проживання...
З Мельборна переселити тебе до Іванівки, села, яке колись хотів побудувати перший секретар райкому партії Петро Шаповал.
І ти не будеш щоранку шкірити зуби в усмішці . «О’кей! О’кей!» А будеш скреготати ними від злості. Якщо тобі хтось їх не повибиває. Або ж самі не повипадають від авітамінозу... Чи вибоїн на шляху... Он сидить край дороги. З фіолетовим носом. Гомо-Бахус... Аграрій... Кукурудзу продає. Думаєш, він її садив? Де взяв? Посади, то будеш знати...
Або ж послухай завтра як «спеціалісти» з телереклами його питатимуть: «А ви вживаєте бальзам Бітнера?» Він відповість: «Так. Я працюю на дачах... і бальзам Бітнера постійно зі мною... Буває, пролазиш у вікно, розріжеш руку об скло, хильнеш сто грамів бальзаму Бітнера, закусиш «Тік- таком» і «Рафаелло»! Освіжило подих... Поки Федя не принесе від Форреро ще дві калорії. А ще я вживаю бальзам «Три гички». Він прекрасно виводить з організму бальзам Бітнера...
Спеціалістів у нас нема...
Ось спеціалістка стреси знімає:
– Уявіть собі, що з вашої голови вилітає повітряна кулька... Уявили? А тепер подивіться у небо. Скільки кульок там літає? А в голові – вже жодної... І ми спокійні, і покірні, як воли. І трясе нас, трясе тим проїжджим шляхом, до якого ніякі бюджети не доходять. На премії, на подарунки – є, на містичні програми – також, віддалені дороги – зась!
Георгій ЛЕПНЮК
Або про те, які сили треба «включати», щоби доїхати до Тихонович. У нас зараз дуже багато радників, порадників, консультантів. І з Близького Сходу, і з Далекого Заходу... А наглі...
Мчимо його шикарним «Кадилаком» на свято села Тихоновичі нашими карними дорогами.
– У вас дороги будували варвари...
– Не варвари, - уточняю, - а Варвари...
Ми гуманісти. У нас гасло: «Дорогу – жінці». Ще у вас дороги споруджують для автомобілів, а у нас – для трудящих.
Щоб постійно мали де трудитися...
Дороги наші йому не подобаються... А, може, мені не подобаються ваші авто? Ну навіщо таке велике вітрове скло? Це ж яка вірогідність потрапити у нього каменюці, залізяці, старому чоботові... Он стоїть на узбіччі гевал. З тичкою в руці. У нього в голові гуде, аж сюди чути. Він у дитинстві довго хворів на свинку, і тепер має свинячий характер.
Звідки ти знаєш, чого від нього можна сподіватись?
Дороги наші не подобаютяся... Ніяк не второпає, чого у нас на дорогах кізяків так багато.
– Ви що, - питає, - сіяти тут збираєтеся?
Ні, це ми вже збираємо... Те, що 70 років сіяли... А, може, це ще й не кізяки. А, може, це засоби боротьби з організованою злочинністю. Он мчить стрижений «Мерседесом». Жух-ляп, жух-ляп... Біля поста ДАІ – стоп! «Звідкіля?» «Белая церков - Адесса...» - «Ах, «Белая Церков – Адесса..» А кізячок-то з-під Клехівки... «Висипайся, голубчику! Приїхали...»
Дороги наші не подобаються... Він каже:
– У вас – прекрасна земля! У вас земля – о’кей! Але якби на вашу землю та нашого фермера... Бо у вас спеціалістів нема...
– Це у нас нема спеціалістів?! Ти спробуй вашого фермера посади на наш трактор... Під капотом – півдвигуна, у бакові – ні грама соляри... А треба закультивувати, посіяти, виорати Мані город і... Ще на халтуру ліванути... Зарплату ж не платять. Та ваш фермер піде з торбою по світу. Він у трубу вилетить... А наш... іще горілку п’є і хату будує, і в хорі «Спадщина» співає...
На чому їде? На матюках. Це такі чарівні слова. У нас вся техніка працює на матюках. Тобі щоб осягнути таїну цих слів, треба поміняти генетичний код. Або хоч місце проживання...
З Мельборна переселити тебе до Іванівки, села, яке колись хотів побудувати перший секретар райкому партії Петро Шаповал.
І ти не будеш щоранку шкірити зуби в усмішці . «О’кей! О’кей!» А будеш скреготати ними від злості. Якщо тобі хтось їх не повибиває. Або ж самі не повипадають від авітамінозу... Чи вибоїн на шляху... Он сидить край дороги. З фіолетовим носом. Гомо-Бахус... Аграрій... Кукурудзу продає. Думаєш, він її садив? Де взяв? Посади, то будеш знати...
Або ж послухай завтра як «спеціалісти» з телереклами його питатимуть: «А ви вживаєте бальзам Бітнера?» Він відповість: «Так. Я працюю на дачах... і бальзам Бітнера постійно зі мною... Буває, пролазиш у вікно, розріжеш руку об скло, хильнеш сто грамів бальзаму Бітнера, закусиш «Тік- таком» і «Рафаелло»! Освіжило подих... Поки Федя не принесе від Форреро ще дві калорії. А ще я вживаю бальзам «Три гички». Він прекрасно виводить з організму бальзам Бітнера...
Спеціалістів у нас нема...
Ось спеціалістка стреси знімає:
– Уявіть собі, що з вашої голови вилітає повітряна кулька... Уявили? А тепер подивіться у небо. Скільки кульок там літає? А в голові – вже жодної... І ми спокійні, і покірні, як воли. І трясе нас, трясе тим проїжджим шляхом, до якого ніякі бюджети не доходять. На премії, на подарунки – є, на містичні програми – також, віддалені дороги – зась!
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий