Закрита автостанція – наш біль і сором...

Звернутися до влади через газету авторів цього листа змусила безвихідь, пов’язана із закриттям автостанції.
Думаємо, нас підтримають усі прості люди, хто не їздить на дорогих чи будь-яких автівках, хто вимушений вирішувати нагальні  питання у Сновську  за допомогою «попуток», маршруток, автобусів. Адже до райцентру, як не крути, а треба діставатися – у райлікарню, в аптеку, пенсійне управління чи до соцзахисту. Ми, наприклад, возимо своїх дітей на гурткові  заняття, які стали улюбленими, потрібними для їхнього розвитку і  подальшого навчання.
Що ж маємо? А те, що не піддається ніякому здоровому глузду, ніяким відмовкам, ніякому виправданню. Бо нема пояснень суцільній темряві, холоду і вітру, повній нерозберисі. Хто, коли, звідки  на нашу автостанцію приїде, заїде – невідомо. Ніхто не контролює ні графіка, ні умов перебування беззахисних людей на відкритому повітрі. Не було ще морозів і завірюх, а що ж тоді буде з дітками?
Ось нещодавно одна дівчинка запізнилася із заняття на автобус, який відправлявся із площі,  то стояла на вокзалі (у дощ!) аж до двадцятої з хвостиком. І плакало дитя, і молилося, і від п’яних з  «Десяточки» ховалося...
Де ж обіцяні теплі приміщення, де регульовані зупинки і зрозумілий графік руху автотранспорту, де, зрештою, наша безпека і  турбота про нас?  Знаємо, що ні в Городні, ні в Корюківці подібного нема.
С.Булденко, С.Чулінда, Ю.Герасименко, В.Карась, Л.Акуленко, С.Мелащенко та інші.