У четверту суботу листопада в Україні
щорічно відзначається скорботна дата –
День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій
Валентина Кухаренко, Валентина КУХАРЕНКО, с.Іванівка, 1923 р.н.
- Мені в рік голодомору було 10 років, раніше я добре пам’ятала всі ті страхіття, але зараз майже все забулося. Запам’ятала той момент, коли групи озброєних людей робили обшуки у
хатах та забирали все до найменшої крихти, не залишаючи нічого, незважаючи на гіркі сльози матерів та голодних, худющих дітей. Взимку було найважче: щоб вижити, ходили до тюків соломи і збирали там зернинки, в задубілій землі вишукували мерзлу картоплю, яка залишилася після збору врожаю. Коли потеплішало, стало трошки легше, бо з’явилося листя на деревах, щавель, лобода. З цих продуктів мама пекла нам коржі. Хоч у селі їсти не було чого, випадків людоїдства у нас не було, хоча по сусідніх селах я чула і про таке.
До речі, Валентина Макарівна все життя прожила без електрики. І зараз у хатині немає ні світла, ні телевізора. За все життя жінка не випила жодної пігулки та лікувалася лиш народними методами. На полицях в її старенькій чепурній оселі пучечки м’яти і калини, звіробою і безсмертника. Самотужки й досі, у свої 94 роки, обробляє невеличку земельну ділянку, топить піч, у маленьких горщиках варить собі і борщик, і супчик.
Леонід Литвин,
с.Глибокий Ріг, про страшні події Голодомору знає з розповідей своєї тітки Марії Помаз, 1912 р.н.
- Досі уявляю перед очима картини голодомору, які розповіла мені Марія Кирилівна. Багато людей помирало в селі. Не раз доводилося спостерігати як трупи людей лежали просто при дорозі. Щоб прогодувати родину, батьки закопували продукти в землю і вночі діставали їх звідти, якщо до цього періоду активісти їх не знаходили. Жилося дуже скрутно, рятувало те, що була корівка. У сусідів росла маленька дитина, то мати і їм інколи давала трохи молока. А так їли, що знаходили: гнилу картоплю, лободу, акацію, жолуді, коріння рослин. Найбільше хотілося скуштувати хоч крихту хліба. Пам’ятаю, що тітка Марія до кінця життя цінувала та шанувала хліб, не викидаючи навіть крихти зі стола.
Жахливі події 1932-1933 років назавжди закарбувалися в пам’яті кожного українця. Тож сьогодні, 25 листопада, запаліть у вікнах свої свічки в пам’ять про загиблих від Голодомору в Україні.
Записала Тетяна ЛИТВИН, фото автора
щорічно відзначається скорботна дата –
День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій
Валентина Кухаренко, Валентина КУХАРЕНКО, с.Іванівка, 1923 р.н.
- Мені в рік голодомору було 10 років, раніше я добре пам’ятала всі ті страхіття, але зараз майже все забулося. Запам’ятала той момент, коли групи озброєних людей робили обшуки у
хатах та забирали все до найменшої крихти, не залишаючи нічого, незважаючи на гіркі сльози матерів та голодних, худющих дітей. Взимку було найважче: щоб вижити, ходили до тюків соломи і збирали там зернинки, в задубілій землі вишукували мерзлу картоплю, яка залишилася після збору врожаю. Коли потеплішало, стало трошки легше, бо з’явилося листя на деревах, щавель, лобода. З цих продуктів мама пекла нам коржі. Хоч у селі їсти не було чого, випадків людоїдства у нас не було, хоча по сусідніх селах я чула і про таке.
До речі, Валентина Макарівна все життя прожила без електрики. І зараз у хатині немає ні світла, ні телевізора. За все життя жінка не випила жодної пігулки та лікувалася лиш народними методами. На полицях в її старенькій чепурній оселі пучечки м’яти і калини, звіробою і безсмертника. Самотужки й досі, у свої 94 роки, обробляє невеличку земельну ділянку, топить піч, у маленьких горщиках варить собі і борщик, і супчик.
Леонід Литвин,
с.Глибокий Ріг, про страшні події Голодомору знає з розповідей своєї тітки Марії Помаз, 1912 р.н.
- Досі уявляю перед очима картини голодомору, які розповіла мені Марія Кирилівна. Багато людей помирало в селі. Не раз доводилося спостерігати як трупи людей лежали просто при дорозі. Щоб прогодувати родину, батьки закопували продукти в землю і вночі діставали їх звідти, якщо до цього періоду активісти їх не знаходили. Жилося дуже скрутно, рятувало те, що була корівка. У сусідів росла маленька дитина, то мати і їм інколи давала трохи молока. А так їли, що знаходили: гнилу картоплю, лободу, акацію, жолуді, коріння рослин. Найбільше хотілося скуштувати хоч крихту хліба. Пам’ятаю, що тітка Марія до кінця життя цінувала та шанувала хліб, не викидаючи навіть крихти зі стола.
Жахливі події 1932-1933 років назавжди закарбувалися в пам’яті кожного українця. Тож сьогодні, 25 листопада, запаліть у вікнах свої свічки в пам’ять про загиблих від Голодомору в Україні.
Записала Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий