Без коника, як без рук!

Правду кажуть: сільські будні, особливо, коли ти вже пенсіонер, кипучими не назвеш. Так, багато клопоту, коли є своє велике підсобне господарство, великі земельні ділянки. Так, вистачає турбот, коли поруч онуки, старенька грубка чи піч,
куди повсякчас треба підкладати сухі поліна дрівцят. А в цілому із прийнятних розваг – лавочка біля хатини чи ганок, гарбузове насіння на губах, сільські нехитрі новини й телевізійні серіали. Особливо турецькі, дивлячись які, і сльози рікою ллються, і валідол пластинками з’їдається.
- А я цим усім, що ви перерахували, взагалі не займаюся, - стверджував нам тихоновицький кремезний чолов’яга Олександр Циганок.
Пенсіонер, зате із таким запалом і енергією, яких, здавалося, і на сімох молодих вистачить.
Олександр Андрійович саме вів коника припинати, без якого, як без рук. Принаймні, він так вважає, використовуючи свого гнідого друга і як тягову силу, і як засіб для пересування. І боронує, і саджає, і сіно звозить, і яку тільки роботу Олександр Андрійович зі своїм коником не переробляє!
Як справжній  лісівник (до пенсії, до речі, копійчаної, працював у лісництві), полюбляє об’їжджати зі своїм чотириногим другом знайомі угіддя, рибалити, полювати.
Коротше кажучи, не сумує, бо за роботою і частково перерахованими заняттями це просто не виходить.  Тому не вірте тим, хто говорить, що пенсіонери – це одноманітно, нецікаво, невесело...
Життя ж у будь-якому віці таке прекрасне!
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора