Родина Миколи та Анастасії Мятенків з Іванівки, на перший погляд, здається зовсім звичайною. Вони – щасливе подружжя, які мають трьох синів – третьокласника Олега, восьмикласника Єгора та одинадцятикласника Миколу. Хлопчиків виховують в любові та теплоті. Проте ця сім’я вже встигла пережити немало горя. При народженні первістка, найщасливішої події у житті кожної родини, їм сповістили страшний діагноз: «У вашого сина ДЦП».
З народженням Миколки (так в честь батька назвали дитину) сім’я бореться за його життя та здоров’я. Хлопець переніс чотири серйозні операції, нескінченну кількість процедур та різноманітних методів лікування. Спершу прогнози лікарів були досить оптимістичні, проте з роками їх надія почала вщухати. На відміну від надії матері Миколи, Анастасії Павлівни, котра вірить, що її син все-таки зможе ходити. Навесні Коля переніс дві складні операції в Чернігові. Тепер може самостійно ставати на ніжки, хоч і з допомогою.
«Не передати словами ті емоції, те щастя, коли мій син став на ноги і навіть зробив декілька кроків. Це незабутнє відчуття як для нас, так і для нього, адже надія зажевріла і в його очах», - розповідає зі сльозами на очах мати хлопця.
Батьки постійно намагаються оздоровлювати дитину. Восени всією родиною їздили відпочивати на море в Одесу. Проте найбільше сподобалося Миколі в Харкові. Там він побував дельфінарії, на так званій дельфінотерапії, яка є дуже корисним методом у лікуванні дітей. Великим щастям було не лише побачити дельфінів, але й погратися з ними, поплавати та хоч на короткий час відчути себе повноцінною людиною, яка теж вміє весело проводити свій час.
Зараз Миколі 17. Майже весь свій вільний час він проводить вдома. Полюбляє грати в комп’ютерні ігри, раніше читав багато літератури, але зараз, через порушення зору, відклав це заняття. До 9 класу до хлопчика навідувалися вчителі з Тихоновицької школи, проводили з ним заняття. Найулюбленішим предметом була історія, адже вчитель розказував багато цікавого про різні країни, їх культуру та традиції. А хлопцеві за щастя було слухати всі ті розповіді, вести з ним діалог, ділитися своїми думками, адже до цього спілкувався здебільшого лише з родиною.
Микола – допитлива та розумна дитина. Він постійно переглядає новини та цікавиться тим, чим живе його країна. Але найбільшим захопленням є спорт, особливо футбол. Про цей вид спорту він дійсно знає все та не пропускає перегляду жодного матчу. Маючи чудову пам’ять, цитував слова і футболістів, і тренерів. Обізнаний майже про кожного гравця, як українського, так і закордонного, кожну зіркову футбольну команду, найулюбленішою, до речі, є український «Шахтар». Навіть маму, яка ніколи не цікавилася спортом, підсадив на це заняття. Тепер обоє вболівають за улюблених гравців і по-дитячому щиро радіють за кожен забитий гол суперникам.
Із нетерпінням чекає Коля на початок грудня, адже саме тоді поїде з батьком до Чернігова в центр медико-соціальної реабілітації для дітей-інвалідів «Відродження». Там минулого року він познайомився зі своєю ровесницею Іриною. Знайшов у дівчині справжнього друга з умінням підтримати і допомогти, хоч і на відстані. Минулорічна поїздка, без сумніву, пішла хлопцеві на користь. Згадує про поїздку і батько Микола Іванович. Він навіть поділився цікавим спогадом з неї:
- Гуляючи по місту, до нас підійшла жінка і просто на вулиці запропонувала майже новий та якісний візок з Німеччини. На перший погляд це було досить дивно та неочікувано, ми довго відмовлялися, проте цікавість перемогла і ми пішли з нею, бо говорила жінка аж надто переконливо. Вона виявилася однією з волонтерів «Шансу», і дійсно без жодної плати подарувала нам візочок. Зараз, на жаль, у ньому зламалося одне з коліс, яке замінити поки що не можемо – нема потрібних деталей. А в нашій соціальній службі нічим допомогти не можуть. Сподіваємося, що до першого снігу все-таки його полагодимо, бо син дуже любить виїжджати на вулицю в цю пору року.
Оскільки до Нового року залишився лише місяць, ми запитали у Миколки, яке ж його найзаповітніше бажання та про що він мріятиме в новорічну ніч? На що він одразу (без зайвих роздумів та міркувань) відповів: «Хоч раз за все життя побувати на справжній грі «Шахтаря». Пережити всі ті емоції не тут, вдома біля телевізора, а там, на справжньому стадіоні».
Здавалося б, невже це дійсно та найзаповітніша мрія, про яку хлопець мріє вже 17 років? Адже здійснити саме це новорічне бажання так просто. Можливо, серед тих, хто прочитає про долю цього кмітливого та розумного хлопчика, все-таки знайдеться та людина, котра допоможе втілити його мрії в реальність. Адже саме перед Новим роком найчастіше трапляються чудеса. І дуже хотілося б, щоб це чудо трапилося саме з Миколкою.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
З народженням Миколки (так в честь батька назвали дитину) сім’я бореться за його життя та здоров’я. Хлопець переніс чотири серйозні операції, нескінченну кількість процедур та різноманітних методів лікування. Спершу прогнози лікарів були досить оптимістичні, проте з роками їх надія почала вщухати. На відміну від надії матері Миколи, Анастасії Павлівни, котра вірить, що її син все-таки зможе ходити. Навесні Коля переніс дві складні операції в Чернігові. Тепер може самостійно ставати на ніжки, хоч і з допомогою.
«Не передати словами ті емоції, те щастя, коли мій син став на ноги і навіть зробив декілька кроків. Це незабутнє відчуття як для нас, так і для нього, адже надія зажевріла і в його очах», - розповідає зі сльозами на очах мати хлопця.
Батьки постійно намагаються оздоровлювати дитину. Восени всією родиною їздили відпочивати на море в Одесу. Проте найбільше сподобалося Миколі в Харкові. Там він побував дельфінарії, на так званій дельфінотерапії, яка є дуже корисним методом у лікуванні дітей. Великим щастям було не лише побачити дельфінів, але й погратися з ними, поплавати та хоч на короткий час відчути себе повноцінною людиною, яка теж вміє весело проводити свій час.
Зараз Миколі 17. Майже весь свій вільний час він проводить вдома. Полюбляє грати в комп’ютерні ігри, раніше читав багато літератури, але зараз, через порушення зору, відклав це заняття. До 9 класу до хлопчика навідувалися вчителі з Тихоновицької школи, проводили з ним заняття. Найулюбленішим предметом була історія, адже вчитель розказував багато цікавого про різні країни, їх культуру та традиції. А хлопцеві за щастя було слухати всі ті розповіді, вести з ним діалог, ділитися своїми думками, адже до цього спілкувався здебільшого лише з родиною.
Микола – допитлива та розумна дитина. Він постійно переглядає новини та цікавиться тим, чим живе його країна. Але найбільшим захопленням є спорт, особливо футбол. Про цей вид спорту він дійсно знає все та не пропускає перегляду жодного матчу. Маючи чудову пам’ять, цитував слова і футболістів, і тренерів. Обізнаний майже про кожного гравця, як українського, так і закордонного, кожну зіркову футбольну команду, найулюбленішою, до речі, є український «Шахтар». Навіть маму, яка ніколи не цікавилася спортом, підсадив на це заняття. Тепер обоє вболівають за улюблених гравців і по-дитячому щиро радіють за кожен забитий гол суперникам.
Із нетерпінням чекає Коля на початок грудня, адже саме тоді поїде з батьком до Чернігова в центр медико-соціальної реабілітації для дітей-інвалідів «Відродження». Там минулого року він познайомився зі своєю ровесницею Іриною. Знайшов у дівчині справжнього друга з умінням підтримати і допомогти, хоч і на відстані. Минулорічна поїздка, без сумніву, пішла хлопцеві на користь. Згадує про поїздку і батько Микола Іванович. Він навіть поділився цікавим спогадом з неї:
- Гуляючи по місту, до нас підійшла жінка і просто на вулиці запропонувала майже новий та якісний візок з Німеччини. На перший погляд це було досить дивно та неочікувано, ми довго відмовлялися, проте цікавість перемогла і ми пішли з нею, бо говорила жінка аж надто переконливо. Вона виявилася однією з волонтерів «Шансу», і дійсно без жодної плати подарувала нам візочок. Зараз, на жаль, у ньому зламалося одне з коліс, яке замінити поки що не можемо – нема потрібних деталей. А в нашій соціальній службі нічим допомогти не можуть. Сподіваємося, що до першого снігу все-таки його полагодимо, бо син дуже любить виїжджати на вулицю в цю пору року.
Оскільки до Нового року залишився лише місяць, ми запитали у Миколки, яке ж його найзаповітніше бажання та про що він мріятиме в новорічну ніч? На що він одразу (без зайвих роздумів та міркувань) відповів: «Хоч раз за все життя побувати на справжній грі «Шахтаря». Пережити всі ті емоції не тут, вдома біля телевізора, а там, на справжньому стадіоні».
Здавалося б, невже це дійсно та найзаповітніша мрія, про яку хлопець мріє вже 17 років? Адже здійснити саме це новорічне бажання так просто. Можливо, серед тих, хто прочитає про долю цього кмітливого та розумного хлопчика, все-таки знайдеться та людина, котра допоможе втілити його мрії в реальність. Адже саме перед Новим роком найчастіше трапляються чудеса. І дуже хотілося б, щоб це чудо трапилося саме з Миколкою.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий