Навесні з жителем Іванівки Володимиром Зарецьким трапився нещасний випадок, внаслідок якого чоловік втратив праву руку. Трохи більше ніж півроку пройшло з того жахливого та страшного дня. «Промінь» поцікавився, як проходила реабілітація після лиха та складається його життя сьогодні?
– Одразу після виписки я зрозумів, що здаватися не можна. Не маю на це права, адже необхідно виростити та виховати обох синів, допомагати коханій дружині. Звісно, спочатку психологічно було важко. Не хотілося виходити на вулицю, не хотілося, щоб люди бачили мій стан. Та й фізично було не легше, адже плече постійно боліло. Зараз біль потроху вщухає, але повністю не проходить.
Дружина Світлана Валеріївна розповіла, що чоловік швидко реабілітувався, майже одразу почав допомагати по господарству. Сам порає худобу, працює на городі, і молоко збирає по селу. А нещодавно сам перерубав добрий причіп дров.
Володимир Анатолійович - завжди усміхнений, життєрадісний, готовий прийти на допомогу іншим. Його родина ним пишається, а сини в усьому наслідують. Бо саме на таких людей слід рівнятися та брати з них приклад.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
– Одразу після виписки я зрозумів, що здаватися не можна. Не маю на це права, адже необхідно виростити та виховати обох синів, допомагати коханій дружині. Звісно, спочатку психологічно було важко. Не хотілося виходити на вулицю, не хотілося, щоб люди бачили мій стан. Та й фізично було не легше, адже плече постійно боліло. Зараз біль потроху вщухає, але повністю не проходить.
Дружина Світлана Валеріївна розповіла, що чоловік швидко реабілітувався, майже одразу почав допомагати по господарству. Сам порає худобу, працює на городі, і молоко збирає по селу. А нещодавно сам перерубав добрий причіп дров.
Володимир Анатолійович - завжди усміхнений, життєрадісний, готовий прийти на допомогу іншим. Його родина ним пишається, а сини в усьому наслідують. Бо саме на таких людей слід рівнятися та брати з них приклад.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий