Мати – найрідніша, найближча та найдорожча людина на світі. Людина, котра подарувала тобі найцінніше – життя. На землі не існує нічого безкорисливішого та святішого за її любов.
Мешканка Суничного Раїса Камишна – Мати з великої літери. Вона виростила та виховала п’ятьох чудових дітей, плекала та розвивала у них найкращі людські якості, вміння любити людей та рідну землю. І хоч її долю не можна назвати легкою, вона не втратила оптимізму, віри в краще майбутнє та любові до життя.
Народилася Раїса Кіндратівна 1932 року. На її тендітні дитячі плечі випали випробування Другою світовою та Голодомором. Дівчинка рано осиротіла – безпощадна війна забрала і матір, і батька, коли їй ледве виповнилося шість років. Правду говорять, що діти у війну розвиваються не по роках. У свої шість Раїса Кіндратівна шукала їжу для себе та братика, а в часи Голодомору це було майже неможливо. «Я пам’ятаю, - ділиться жінка – коли не стало батьків, ми з братиком залишилися зовсім самі, не розуміючи, як жити далі, що їсти, як зігрітися. – Була зима. У будинку холод такий, що на шибках намерз лід. Ми з братом сиділи на холодній підлозі голодні, змерзлі. Тут нас знайшла сусідка. Забрала до себе, нагодувала, обігріла. За це я була вдячна їй все життя. Вже в такий юний вік я немовби стала мамою для братика».
Все життя жінки пройшло без мудрої материнської поради, підтримки та любові, тож своїм дітям пані Раїса віддавала всю себе, всю свою любов та турботу. Чесними та порядними людьми виховала чотирьох донечок – Тамару, Людмилу, Світлану та Марію. 22 роки тому величезне горе спіткало велику щасливу родину, коли тяжка хвороба забрала єдиного синочка Івана. Тяжко переживала жінка цю страшну втрату, не можна й пригадати скільки безсонних ночей та виплаканих сліз було у той період. Всіляко підтримували доньки, приділяючи неньці всю увагу, не залишаючи саму ні на секунду. І хоч пройшло так багато років, материнське серце й досі болить та плаче, адже навіть час не може повністю загоїти цю рану.
Раїса Кіндратівна отримала почесне звання «Мати героїня» і дуже пишається цим. Але найбільшою гордістю вважає своїх дітей, вони подарували їй дев’ятьох прекрасних онуків та трьох правнучків.
У свої 86 років жінка має курей корівку, без якої не уявляє свого життя, і говорить, що саме вона тримає її на ногах та не дає засумувати, а доглядати її лише в радість. Є і свій клаптик городу, обробляти який допомагають діти, а особливо найстарша донька Тамара, яка живе недалечко.
Раїса Кіндратівна пішки ходить до лісу та збирає там гриби, хоч діти і сварять, щоб сама не ходила, проте всидіти на місці вона не може. І огірки сама маринує, а потім ще й роздає їх тим, у кого вони не вродили, і квіти на клумбі вирощує.
Коли ми приїхали до її будинку, жінка якраз поверталася від сусідки додому. Швидкою ходою, зі щирою усмішкою та добротою в очах. У свій поважний вік вона не падає духом, прагне спілкуватися та працювати, а головне – виростити та виховати своїх внуків та правнуків.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Мешканка Суничного Раїса Камишна – Мати з великої літери. Вона виростила та виховала п’ятьох чудових дітей, плекала та розвивала у них найкращі людські якості, вміння любити людей та рідну землю. І хоч її долю не можна назвати легкою, вона не втратила оптимізму, віри в краще майбутнє та любові до життя.
Народилася Раїса Кіндратівна 1932 року. На її тендітні дитячі плечі випали випробування Другою світовою та Голодомором. Дівчинка рано осиротіла – безпощадна війна забрала і матір, і батька, коли їй ледве виповнилося шість років. Правду говорять, що діти у війну розвиваються не по роках. У свої шість Раїса Кіндратівна шукала їжу для себе та братика, а в часи Голодомору це було майже неможливо. «Я пам’ятаю, - ділиться жінка – коли не стало батьків, ми з братиком залишилися зовсім самі, не розуміючи, як жити далі, що їсти, як зігрітися. – Була зима. У будинку холод такий, що на шибках намерз лід. Ми з братом сиділи на холодній підлозі голодні, змерзлі. Тут нас знайшла сусідка. Забрала до себе, нагодувала, обігріла. За це я була вдячна їй все життя. Вже в такий юний вік я немовби стала мамою для братика».
Все життя жінки пройшло без мудрої материнської поради, підтримки та любові, тож своїм дітям пані Раїса віддавала всю себе, всю свою любов та турботу. Чесними та порядними людьми виховала чотирьох донечок – Тамару, Людмилу, Світлану та Марію. 22 роки тому величезне горе спіткало велику щасливу родину, коли тяжка хвороба забрала єдиного синочка Івана. Тяжко переживала жінка цю страшну втрату, не можна й пригадати скільки безсонних ночей та виплаканих сліз було у той період. Всіляко підтримували доньки, приділяючи неньці всю увагу, не залишаючи саму ні на секунду. І хоч пройшло так багато років, материнське серце й досі болить та плаче, адже навіть час не може повністю загоїти цю рану.
Раїса Кіндратівна отримала почесне звання «Мати героїня» і дуже пишається цим. Але найбільшою гордістю вважає своїх дітей, вони подарували їй дев’ятьох прекрасних онуків та трьох правнучків.
У свої 86 років жінка має курей корівку, без якої не уявляє свого життя, і говорить, що саме вона тримає її на ногах та не дає засумувати, а доглядати її лише в радість. Є і свій клаптик городу, обробляти який допомагають діти, а особливо найстарша донька Тамара, яка живе недалечко.
Раїса Кіндратівна пішки ходить до лісу та збирає там гриби, хоч діти і сварять, щоб сама не ходила, проте всидіти на місці вона не може. І огірки сама маринує, а потім ще й роздає їх тим, у кого вони не вродили, і квіти на клумбі вирощує.
Коли ми приїхали до її будинку, жінка якраз поверталася від сусідки додому. Швидкою ходою, зі щирою усмішкою та добротою в очах. У свій поважний вік вона не падає духом, прагне спілкуватися та працювати, а головне – виростити та виховати своїх внуків та правнуків.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий