Пересувна виставка під такою назвою, розроблена інститутом національної пам’яті України, вперше до травневих цьогорічних свят представлена в історичному музеї. Це 24 плакати, на яких розміщено унікальні фотографії, розсекречені документи, мапи та інфографіку, які передають атмосферу безкомпромісної боротьби повстанців проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів.
За шість років ІІ-ї Світової війни близько семи мільйонів українців взяли до рук зброю, ставши солдатами семи армій. Близько 100 тисяч молодих хлопців та дівчат кинули виклик обом тоталітарним режимам. Вони стали воїнами Української повстанської армії. Від самого початку повстанська армія проголосила головною метою створення незалежної держави. Вже 30 червня у Львові проголошено Акт відновлення Української держави й створення тимчасового уряду. Українське державне будівництво протривало тиждень й було безжально розчавлено нацистами. 20 березня 1942 р. нацистська поліція безпеки та СД навіть завела у донесеннях рубрику «Український рух Опору». З початком 1943 р. перші боївки та сотні розпочинають збройний виступ проти Третього Райху. Сформульовано заклик до усіх поневолених народів: «Воля народам! Воля людині!» Підбиваючи підсумок боїв з УПА у 1944-1945 рр., НКВД УРСР рапортував, що майже в 40 тис. їхніх операцій вбито 103 313 повстанців, полонено 126 744, і ще 50 058 вийшли з повинною. Натомість, підрахунки сучасних істориків дозволяють говорити лише про 7000-8000 загиблих упівців за неповні два останні роки Світової війни. В той же час 4 600-5 300 радянських солдатів і представників влади загинули, були поранені і взяті в полон. З 1949 р. під тиском радянських військ повстанці остаточно змінили форми боротьби: від широких повстанських та партизанських дій вони перейшли до тактики протистояння у формі збройного підпілля. Упродовж першого десятиліття радянської окупації за участь у визвольному русі репресовано півмільйона українців. Каральні органи убили понад 153 тис. й заарештували 134 тис. борців за українську незалежність. На північ СРСР примусово виселили 206 664 особи, з яких 187 893 - родичі повстанців.
Таким чином, тривале протистояння двом потужним тоталітарним режимам, спираючись виключно на ресурси свого народу, дає підстави називати УПА унікальним явищем в історії. З погляду української історії, УПА стала переломним етапом розвитку українського визвольного руху ХХ століття. Навіть після 1991 р. історія УПА залишається для українців джерелом для натхнення у відстоюванні українського та демократичного характеру відновленої держави.
Повстанські червоно-чорні прапори були невід`ємним елементом масових громадських акцій від початку 1990-х до Євромайдану 2013-2014 р.р., а вітання «Слава Україні! Героям слава!» нині стало фактично офіційним. Після перемоги Революції гідності у 2015 році Верховна Рада України ухвалила закон, яким повстанців разом з учасниками інших структур визвольного руху названо борцями за незалежність. Символічно, що оголошував його з трибуни парламенту син головного командира УПА Романа Шухевича, народний депутат Юрій Шухевич.
Юрій ДОНЧЕНКО,
науковий співробітник історичного музею
Фото Лариси МАРТИНЕНКО
За шість років ІІ-ї Світової війни близько семи мільйонів українців взяли до рук зброю, ставши солдатами семи армій. Близько 100 тисяч молодих хлопців та дівчат кинули виклик обом тоталітарним режимам. Вони стали воїнами Української повстанської армії. Від самого початку повстанська армія проголосила головною метою створення незалежної держави. Вже 30 червня у Львові проголошено Акт відновлення Української держави й створення тимчасового уряду. Українське державне будівництво протривало тиждень й було безжально розчавлено нацистами. 20 березня 1942 р. нацистська поліція безпеки та СД навіть завела у донесеннях рубрику «Український рух Опору». З початком 1943 р. перші боївки та сотні розпочинають збройний виступ проти Третього Райху. Сформульовано заклик до усіх поневолених народів: «Воля народам! Воля людині!» Підбиваючи підсумок боїв з УПА у 1944-1945 рр., НКВД УРСР рапортував, що майже в 40 тис. їхніх операцій вбито 103 313 повстанців, полонено 126 744, і ще 50 058 вийшли з повинною. Натомість, підрахунки сучасних істориків дозволяють говорити лише про 7000-8000 загиблих упівців за неповні два останні роки Світової війни. В той же час 4 600-5 300 радянських солдатів і представників влади загинули, були поранені і взяті в полон. З 1949 р. під тиском радянських військ повстанці остаточно змінили форми боротьби: від широких повстанських та партизанських дій вони перейшли до тактики протистояння у формі збройного підпілля. Упродовж першого десятиліття радянської окупації за участь у визвольному русі репресовано півмільйона українців. Каральні органи убили понад 153 тис. й заарештували 134 тис. борців за українську незалежність. На північ СРСР примусово виселили 206 664 особи, з яких 187 893 - родичі повстанців.
Таким чином, тривале протистояння двом потужним тоталітарним режимам, спираючись виключно на ресурси свого народу, дає підстави називати УПА унікальним явищем в історії. З погляду української історії, УПА стала переломним етапом розвитку українського визвольного руху ХХ століття. Навіть після 1991 р. історія УПА залишається для українців джерелом для натхнення у відстоюванні українського та демократичного характеру відновленої держави.
Повстанські червоно-чорні прапори були невід`ємним елементом масових громадських акцій від початку 1990-х до Євромайдану 2013-2014 р.р., а вітання «Слава Україні! Героям слава!» нині стало фактично офіційним. Після перемоги Революції гідності у 2015 році Верховна Рада України ухвалила закон, яким повстанців разом з учасниками інших структур визвольного руху названо борцями за незалежність. Символічно, що оголошував його з трибуни парламенту син головного командира УПА Романа Шухевича, народний депутат Юрій Шухевич.
Юрій ДОНЧЕНКО,
науковий співробітник історичного музею
Фото Лариси МАРТИНЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий