Сімдесят три роки,як закінчилась найбільш кровопролитна і руйнівна війна в історії людства. Для великої частини людей країн світу вона увійшла в історію як Друга Світова.
На потреби фронту самовіддано працювали день і ніч від малого до старого, вирощуючи хліб, виплавляючи метал для виготовлення зброї, шиючи одяг, взуття, виробляючи все інше для потреб війни. Всі люди, які воювали, гинули, були поранені, працювали в тилу, відмовляючи собі у всьому, наближаючи день Перемоги - Герої. І цим героям вічна слава і пам’ять. І нехай у деяких не було державних нагород, але всі вони - герої. Орден чи медаль вручають за подвиг і в нагороджувальному листі описується цей подвиг.
У нашій країні подвиг здійснив весь наш народ, який переміг у війні, відбудував країну і дав життя усім, хто наразі є. Тому я і вважаю те покоління народу героями. Героям Слава!
Найбільше розрухи, страждань, втрат людських життів випало на долю України. Мільйони загиблих, поранених, замордованих в концтаборах і на рабських роботах. Але український народ мужньо бився з фашизмом на всіх фронтах.
Я народився в Путивльському районі Сумської області. За 2 км від дідової хати виднівся Каганський ліс, в якому Сидір Артемович Ковпак розпочинав партизанську війну.
Моя мама народилась в селі Червоне Глухівського району, де організовував партизанські загони наш видатний земляк Михайло Трохимович Лукашов.
Поліська земля народжує мужніх, героїчних людей. Приклад тому – партизанське село Єліне, яке не скорилось фашистам в часи окупації. В кожному селі нашого району є братські могили або пам’ятні стелли з іменами борців, що поклали своє життя за рідну Вітчизну. Добре було б, щоб у нашому Сновську був такий меморіал на центральній площі з іменами героїв на граніті, які воювали, віддавали життя, наближаючи Велику Перемогу.
Два роки потому, на День Великої Перемоги – 9 травня, я йшов в колоні з дочкою, друзями, і ми несли портрети своїх великих родичів-героїв, які воювали і працювали в тилу. Я ніс портрет свого діда, котрий всю війну провоював в артилерійській розвідці, був два рази поранений, і прийшовши з війни, повернувся у Глухів в науково-дослідний інститут сільського господарства, захистив докторську дисертацію, став професором, заслуженим працівником науки України, лауреатом державної премії. Колектив науковців під його керівництвом селекціонував вид коноплі без наркотичних речовин і вмістом волокна більшими від попередніх. Це герой - Сенченко Григорій Іванович, 1917 року народження.
Другий мій дід-герой Скрипченко Семен Степанович, батько моєї мами. Жив в селі Червоне Глухівського району. До війни працював в колгоспі ковалем, завзятий мисливець. На війні був розвідником. І я з восьмирічного віку пам’ятаю вікно хати діда, на якому по обидві сторони луток на широких стрічках одна за одну зверху донизу прикріплювалися його бойові нагороди, і не було жодної ювілейної! Повернувшись з війни, Семен Степанович продовжив свою ковальську справу в рідному селі.
Два роки потому на марші Дня Перемоги нас було ціле відділення з «Безсмертного Полку». В минулому році нас був вже цілий взвод.
Наразі, я сподіваюсь, що у цьому році нас буде набагато більше і ми, колись-таки, доростемо до чисельності полку і більше.
Я пропоную жителям всієї Сновщини на День Перемоги 9 травня пронести в урочистій ході портрети й імена своїх героїв, вшанувавши їх подвиги, честь і гідність.
Слава Героям !
Віталій СЕНЧЕНКО, ветеран праці
На потреби фронту самовіддано працювали день і ніч від малого до старого, вирощуючи хліб, виплавляючи метал для виготовлення зброї, шиючи одяг, взуття, виробляючи все інше для потреб війни. Всі люди, які воювали, гинули, були поранені, працювали в тилу, відмовляючи собі у всьому, наближаючи день Перемоги - Герої. І цим героям вічна слава і пам’ять. І нехай у деяких не було державних нагород, але всі вони - герої. Орден чи медаль вручають за подвиг і в нагороджувальному листі описується цей подвиг.
У нашій країні подвиг здійснив весь наш народ, який переміг у війні, відбудував країну і дав життя усім, хто наразі є. Тому я і вважаю те покоління народу героями. Героям Слава!
Найбільше розрухи, страждань, втрат людських життів випало на долю України. Мільйони загиблих, поранених, замордованих в концтаборах і на рабських роботах. Але український народ мужньо бився з фашизмом на всіх фронтах.
Я народився в Путивльському районі Сумської області. За 2 км від дідової хати виднівся Каганський ліс, в якому Сидір Артемович Ковпак розпочинав партизанську війну.
Моя мама народилась в селі Червоне Глухівського району, де організовував партизанські загони наш видатний земляк Михайло Трохимович Лукашов.
Поліська земля народжує мужніх, героїчних людей. Приклад тому – партизанське село Єліне, яке не скорилось фашистам в часи окупації. В кожному селі нашого району є братські могили або пам’ятні стелли з іменами борців, що поклали своє життя за рідну Вітчизну. Добре було б, щоб у нашому Сновську був такий меморіал на центральній площі з іменами героїв на граніті, які воювали, віддавали життя, наближаючи Велику Перемогу.
Два роки потому, на День Великої Перемоги – 9 травня, я йшов в колоні з дочкою, друзями, і ми несли портрети своїх великих родичів-героїв, які воювали і працювали в тилу. Я ніс портрет свого діда, котрий всю війну провоював в артилерійській розвідці, був два рази поранений, і прийшовши з війни, повернувся у Глухів в науково-дослідний інститут сільського господарства, захистив докторську дисертацію, став професором, заслуженим працівником науки України, лауреатом державної премії. Колектив науковців під його керівництвом селекціонував вид коноплі без наркотичних речовин і вмістом волокна більшими від попередніх. Це герой - Сенченко Григорій Іванович, 1917 року народження.
Другий мій дід-герой Скрипченко Семен Степанович, батько моєї мами. Жив в селі Червоне Глухівського району. До війни працював в колгоспі ковалем, завзятий мисливець. На війні був розвідником. І я з восьмирічного віку пам’ятаю вікно хати діда, на якому по обидві сторони луток на широких стрічках одна за одну зверху донизу прикріплювалися його бойові нагороди, і не було жодної ювілейної! Повернувшись з війни, Семен Степанович продовжив свою ковальську справу в рідному селі.
Два роки потому на марші Дня Перемоги нас було ціле відділення з «Безсмертного Полку». В минулому році нас був вже цілий взвод.
Наразі, я сподіваюсь, що у цьому році нас буде набагато більше і ми, колись-таки, доростемо до чисельності полку і більше.
Я пропоную жителям всієї Сновщини на День Перемоги 9 травня пронести в урочистій ході портрети й імена своїх героїв, вшанувавши їх подвиги, честь і гідність.
Слава Героям !
Віталій СЕНЧЕНКО, ветеран праці
Комментариев нет:
Отправить комментарий