З народження для кожної людини найголовнішими є батьки. Вони виховують нас у найкращих традиціях, передають свій досвід, вчать всьому, що вміють та знають. І як би добре не було нам під затишним крилом батьків, поступово настає час створювати власну сім’ю, той острівець щастя, який необхідний кожному.
Двадцять три роки тому доля звела разом нинішнє подружжя Олександра та Наталії Ткаченків. Кохання, майже з першого погляду, проникло в серця молодих людей і вже через два місяці знайомства пара одружилася. Наталія, родом з Тур’ї, переїхала до чоловіка в Попільню і саме там молоде подружжя почало створювати власне сімейне гніздечко.
– Хоч я і жила в селі, але самостійно вести господарство не вміла, оскільки жила в одному будинку з мамою, бабусею і тіткою. Вони завжди мене жаліли та оберігали від домашніх турбот. А тут я приїхала в чуже село, в незвичну обстановку, а наступного ранку свекруха ще й зробила нам з чоловіком подарунок – привела корову. Я не те, що не вміла її доїти, а й не знала з якого боку до неї підступитися. Та Олександр не розгубився і почав навчати мене цій справі. А років через десять у нас вже було 5 корів, - згадує Наталія.
Через рік після весілля у щасливого подружжя народилася дівчинка Катерина, а ще через два – син Михайло. Донька присвятила своє життя медицині і працює медичною сестрою у Менській ЦРЛ, паралельно навчаючись на фармацевта. Михайло здобуває освіту автомеханіка.
Наталія спершу працювала в шкільній бібліотеці, підробляла технічним працівником і, навіть, був період, коли пасла корів на фермі. Але потім школу закрили і вона, сама того не бажаючи, стала домогосподаркою. Діти повиростали і роз’їхалися з рідної оселі, чоловік Олександр, працюючи в ПСП «Сновський», з ранку до вечора був на роботі.
Від однотипності днів, щоденних домашніх клопотів та часу, проведеного на самоті, у жінки почалася депресія. З її бойовим характером та непосидючістю, хотілося займатися якоюсь корисною справою. І одного разу до неї прийшла ідея – створити прийомну родину.
«Чоловік та діти одразу підтримали мою пропозицію, - розповідає Наталія. - Вони бачили, як сильно я хотіла виховувати ще одну дитинку. І ми взяли до себе восьмирічного Володимира. Хлопчик дуже добрий, вихований та розумний. Він гарно навчається у школі, охоче береться за будь-яку справу, у всьому намагається мені допомагати. Якщо раніше я віддавала свою любов двом діткам, то тепер їх стало троє. Катерина навчає його англійській мові, Михайло показує, як поводитися з технікою. Загалом, вони підтримують та допомагають один одному. А особисто для мене Вова став справжнісінькою розрадою».
Всі домашні справи родина робить разом, допомагаючи та підтримуючи одне одного, разом вони вечеряють, розповідаючи як пройшов день, діляться планами на наступний, разом відпочивають. Родині ніколи не набридає компанія одне одного. Адже час, проведений з сім’єю – безцінний.
Тетяна ЛИТВИН
P.S. Спільний знімок із Володимиром родина ще не встигла зробити, тому фото з сімейного архіву подаються без хлопчика.
Двадцять три роки тому доля звела разом нинішнє подружжя Олександра та Наталії Ткаченків. Кохання, майже з першого погляду, проникло в серця молодих людей і вже через два місяці знайомства пара одружилася. Наталія, родом з Тур’ї, переїхала до чоловіка в Попільню і саме там молоде подружжя почало створювати власне сімейне гніздечко.
– Хоч я і жила в селі, але самостійно вести господарство не вміла, оскільки жила в одному будинку з мамою, бабусею і тіткою. Вони завжди мене жаліли та оберігали від домашніх турбот. А тут я приїхала в чуже село, в незвичну обстановку, а наступного ранку свекруха ще й зробила нам з чоловіком подарунок – привела корову. Я не те, що не вміла її доїти, а й не знала з якого боку до неї підступитися. Та Олександр не розгубився і почав навчати мене цій справі. А років через десять у нас вже було 5 корів, - згадує Наталія.
Через рік після весілля у щасливого подружжя народилася дівчинка Катерина, а ще через два – син Михайло. Донька присвятила своє життя медицині і працює медичною сестрою у Менській ЦРЛ, паралельно навчаючись на фармацевта. Михайло здобуває освіту автомеханіка.
Наталія спершу працювала в шкільній бібліотеці, підробляла технічним працівником і, навіть, був період, коли пасла корів на фермі. Але потім школу закрили і вона, сама того не бажаючи, стала домогосподаркою. Діти повиростали і роз’їхалися з рідної оселі, чоловік Олександр, працюючи в ПСП «Сновський», з ранку до вечора був на роботі.
Від однотипності днів, щоденних домашніх клопотів та часу, проведеного на самоті, у жінки почалася депресія. З її бойовим характером та непосидючістю, хотілося займатися якоюсь корисною справою. І одного разу до неї прийшла ідея – створити прийомну родину.
«Чоловік та діти одразу підтримали мою пропозицію, - розповідає Наталія. - Вони бачили, як сильно я хотіла виховувати ще одну дитинку. І ми взяли до себе восьмирічного Володимира. Хлопчик дуже добрий, вихований та розумний. Він гарно навчається у школі, охоче береться за будь-яку справу, у всьому намагається мені допомагати. Якщо раніше я віддавала свою любов двом діткам, то тепер їх стало троє. Катерина навчає його англійській мові, Михайло показує, як поводитися з технікою. Загалом, вони підтримують та допомагають один одному. А особисто для мене Вова став справжнісінькою розрадою».
Всі домашні справи родина робить разом, допомагаючи та підтримуючи одне одного, разом вони вечеряють, розповідаючи як пройшов день, діляться планами на наступний, разом відпочивають. Родині ніколи не набридає компанія одне одного. Адже час, проведений з сім’єю – безцінний.
Тетяна ЛИТВИН
P.S. Спільний знімок із Володимиром родина ще не встигла зробити, тому фото з сімейного архіву подаються без хлопчика.
Комментариев нет:
Отправить комментарий