У 96 років читає без окулярів

З жінкою, що носить незвичне ім’я Софина (пізніше з’ясувалося, що так її нарік батюшка, коли хрестив), ми зустрілися в Смячі. На Чудо.
- Сьогодні таке свято, що нічого не можна робити. Колись один чоловік
забувся і посіяв на Чудо жито. Коли отямився, став перед іконами, попросив у Бога прощення. Жито таке виросло – як стіна.
Сусід позаздрив і наступного року теж на Чудо посіяв. Спеціально, щоб уродило. Та нічого не зібрав, - розказує.
Щоб і собі не «начудити», вона не береться навіть до легкої роботи, яка для неї посильна. Відпочиваючи, гортає календар. Подумалось: шукає якусь дату. Цифри ж у календарі - крупним шрифтом, якраз для бабусиних очей. А виявилось – читає. Без окулярів.
- Скільки ж Вам років? – питаю.
- Десятого жовтня буде 96.
- І добре бачите?
- Бачити – бачу. А от руки і ноги болять. «Посадила» у колгоспі. Усю роботу там робила. Була дояркою, свинаркою, телятницею, молотила, косила. Від такого не те, що людина, - машина зламається. - І в особистому житті, - зітхає, - мало було радості. З малих років – сирота. Чоловік кинув з двома дітьми і пішов до іншої. Одне дитя померло в рік. Друге, слава Богу, виросло. Син. Володечка. Але і його уже 8 років, як нема. Найбільше нещастя – іти за домовиною своєї кровиночки.
Живе Софина Демиденко з невісткою Марією. Доглянута, чистенька. Коли дошкуляють хвороби, - зізнається, - найкращі ліки – вишнівочка, яку робить Марія. Двох ковточків вистачає, щоб «попустило».
Вишнівка на пробу справді виявилася доброю. Бабуся випиває з нами святкових грамів 20. Відламала від скибки маленький шматок хліба.
- Сьогодні постую. Треба очищати тіло і душу, бо скоро до Бога іти.
Але, - зізнається, - уникає думати про це. Бо нарешті і до неї прийшло щастя: троє онуків, п’ятеро правнуків і праправнук ( у Смячі кажуть: «пращур») – Артемко. Батьки часто привозять малого із Щорса до бабусь у Смяч.
- Коли бачу його, жити страх як хочеться, - теплішає поглядом Софина Устимівна.
Марія Ісаченко