Талант вишивати передається у цій родині по жіночій лінії з роду в рід. Нинішні представниці її чотирьох поколінь – тільки зайве тому підтвердження.
Найстарша з них – Марія Ганжа. У нинішньому році їй 70. Щасливі, радісні миттєвості розсипані по літах жінки, як макове зерня. А скільки горя було і сліз – не злічити.
Була ще маленькою, коли померла мама. Батько оженився вдруге. Не від хорошого життя працювала з 14 років нарівні з дорослими. У 50 стала вдовою. Від печалей, окрім трьох дітей, було одне спасіння – вишивання. За ним усі житейські проблеми не те що забувалися – трохи тьмяніли, відходили на другий план. На якийсь час справді ставало легше. А вишита на полотні краса – хіба не радість для душі?
З особливим натхненням вишивала весільні рушники для онуки Тетяни. Для кожного обряду (підносити коровай, пов’язувати старостів, під ноги молодятам) – з відповідною символікою. Вона б і зараз не випускала з рук голку з ниткою, « якби очі були видющі».
Живе в Сновському. У домі – куди не глянь – усюди вишивки: від серветок до килимів. Від патріархальності нехирого інтер’єру віє миром і спокоєм. Онуки зі Щорса приїжджають до бабусі практично щодня – провідати, допомогти і відпочити серед її вишивок від негативу, що назбирався на роботі, від суєти.
Доньці Марії Михайлівни – Валентині Чернобай – 44. Вона сучасна ділова жінка. Ще замолоду була такою. І технікум для навчання обрала «серйозний» - машинобудівний (навчалася в Гомелі), і подальша робота на Щорському електромеханічному заводі начебто не дуже спонукала до вишивання романтичних голубків та квіточок, але і вона не встояла перед «покликом предків». Особливо коли відчула, що за облюбованим ще прабабусями заняттям і справді багато що переносилось легше - скажімо, скорочення на підприємстві (згодом воно взагалі припинило роботу). А потім – знайти вихід, як жити далі. (Стала приватним підприємцем. Доволі успішним). Зараз, у вирі осінніх турбот, коли треба все встигнути, жінка все ж старається « викроїти» хоча б годину, щоб додати кілька хрещиків чи бісеринок до початих робіт. Із нетерпінням чекає зими – тоді буде більше часу.
- А я у мами з татком – єдина дитина, - посміхається донька Валентини Тетяна Заклевська. – Виросла серед вишивок. Хіба могла не спробувати? Перше, що мені вдалося, була гілка сакури бісером. Тоді і зрозуміла маму з бабусею. Це заняття захоплює. Вишиєш одне – хочеться ще і ще.
Тетяна закінчила Національний університет державної податкової служби в Ірпені. За спеціальністю – магістр з управління державними фінансами. Їй 22 роки. Щаслива у шлюбі. Чоловік киянин (має будівельну спеціальність) без зволікань залишив столицю з усіма її принадами і приїхав у провінційний Щорс, «бо дружина знайшла тут роботу, яка її влаштовує». (Тетяна – спеціаліст першої категорії районного управління праці і соціального захисту населення).
З-поміж її робіт особливо виділяються ікони – Спасителя, Божої Матері…
- Зараз усі вишивають лики святих . Тому й ти вирішила? – питаю.
- Зовсім ні. Якось наснилася рамка, у якій була моя фотографія. Вірніше, фото було в реальному житті, а уві сні замість нього була ікона. Далі все відбувалося начебто мимо моєї волі – саме по собі виникло бажання вишити ікону, сам по собі здійснився вибір. І робота йшла легко. Отаке диво…
Їхній з Ігорем доньці Настусі всього три роки. Мабуть, вона теж колись захоче щось вишити, - кажу Тетяні. Вона сміється: «Уже вчиться. Правда, поки їй більше подобається змішувати бісер…»
Марія Ісаченко
Фото автора
Найстарша з них – Марія Ганжа. У нинішньому році їй 70. Щасливі, радісні миттєвості розсипані по літах жінки, як макове зерня. А скільки горя було і сліз – не злічити.
Була ще маленькою, коли померла мама. Батько оженився вдруге. Не від хорошого життя працювала з 14 років нарівні з дорослими. У 50 стала вдовою. Від печалей, окрім трьох дітей, було одне спасіння – вишивання. За ним усі житейські проблеми не те що забувалися – трохи тьмяніли, відходили на другий план. На якийсь час справді ставало легше. А вишита на полотні краса – хіба не радість для душі?
З особливим натхненням вишивала весільні рушники для онуки Тетяни. Для кожного обряду (підносити коровай, пов’язувати старостів, під ноги молодятам) – з відповідною символікою. Вона б і зараз не випускала з рук голку з ниткою, « якби очі були видющі».
Живе в Сновському. У домі – куди не глянь – усюди вишивки: від серветок до килимів. Від патріархальності нехирого інтер’єру віє миром і спокоєм. Онуки зі Щорса приїжджають до бабусі практично щодня – провідати, допомогти і відпочити серед її вишивок від негативу, що назбирався на роботі, від суєти.
Доньці Марії Михайлівни – Валентині Чернобай – 44. Вона сучасна ділова жінка. Ще замолоду була такою. І технікум для навчання обрала «серйозний» - машинобудівний (навчалася в Гомелі), і подальша робота на Щорському електромеханічному заводі начебто не дуже спонукала до вишивання романтичних голубків та квіточок, але і вона не встояла перед «покликом предків». Особливо коли відчула, що за облюбованим ще прабабусями заняттям і справді багато що переносилось легше - скажімо, скорочення на підприємстві (згодом воно взагалі припинило роботу). А потім – знайти вихід, як жити далі. (Стала приватним підприємцем. Доволі успішним). Зараз, у вирі осінніх турбот, коли треба все встигнути, жінка все ж старається « викроїти» хоча б годину, щоб додати кілька хрещиків чи бісеринок до початих робіт. Із нетерпінням чекає зими – тоді буде більше часу.
- А я у мами з татком – єдина дитина, - посміхається донька Валентини Тетяна Заклевська. – Виросла серед вишивок. Хіба могла не спробувати? Перше, що мені вдалося, була гілка сакури бісером. Тоді і зрозуміла маму з бабусею. Це заняття захоплює. Вишиєш одне – хочеться ще і ще.
Тетяна закінчила Національний університет державної податкової служби в Ірпені. За спеціальністю – магістр з управління державними фінансами. Їй 22 роки. Щаслива у шлюбі. Чоловік киянин (має будівельну спеціальність) без зволікань залишив столицю з усіма її принадами і приїхав у провінційний Щорс, «бо дружина знайшла тут роботу, яка її влаштовує». (Тетяна – спеціаліст першої категорії районного управління праці і соціального захисту населення).
З-поміж її робіт особливо виділяються ікони – Спасителя, Божої Матері…
- Зараз усі вишивають лики святих . Тому й ти вирішила? – питаю.
- Зовсім ні. Якось наснилася рамка, у якій була моя фотографія. Вірніше, фото було в реальному житті, а уві сні замість нього була ікона. Далі все відбувалося начебто мимо моєї волі – саме по собі виникло бажання вишити ікону, сам по собі здійснився вибір. І робота йшла легко. Отаке диво…
Їхній з Ігорем доньці Настусі всього три роки. Мабуть, вона теж колись захоче щось вишити, - кажу Тетяні. Вона сміється: «Уже вчиться. Правда, поки їй більше подобається змішувати бісер…»
Марія Ісаченко
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий