До виборів лишився практично місяць. Прийде 28 жовтня – і ми вкотре отримаємо шанс змінити своє майбутнє на краще. Але на обрії дня голосування вже нині починає збиратися морок невизначеності.
Поміж людей точаться розмови про можливий підкуп – як громадян, так і членів виборчих комісій. Все більш актуальною темою стає ймовірність фальсифікацій. Висновок напрошується один – диму без вогню не буває і хтось дійсно боїться справжнього народного волевиявлення.
Про правовий аспект цієї проблеми говорити не варто через сумний досвід президентських виборів 2004 року. Тоді, попри шалені фальсифікації (що підтверджено колегіальним рішенням Верховного суду України), нікого із злочинців не посадили. Добряк-Ющенко всім пробачив. Деяких негідників-виконавців лише трохи налякали «умовними» строками покарання, а організатори взагалі уникли відповідальності. Проте чи дозволять люди пройдисвітам знову вирішувати за них – як далі жити державі? 28 жовтня вони матимуть реальну владу. Що б там не казали, але від громадян цього дня справді багато залежить і владноможці вимушені з нимим рахуватися. Бо чого б це «господарі життя» викидали шалені гроші на свою рекламу і роздачу «подарунків»? До речі, про подарунки. Наш народ вже давно практикує дуже розважливий підхід: що дають – бере, однак дуже часто голосує за власним уподобанням… І страху вже нема того, що був раніше. Кидаючи бюлетень в урну, більшість не згортають його, тобто не бояться, що хтось дізнається про їхній вибір. І не треба слухати залякування на кшталт «ми обов’язково дізнаємося, як хто проголосував, бо все буде відзняте веб-камерами, а після виборів розберемося». Такі слова – лише вияв безсилої люті перед думкою народу.
Стосовно ж ролі фальсифікаторів, то тут ліпше згадати про таку категорію як совість. Чому ці люди думають, що можуть вирішувати за своїх земляків – кому саме стати депутатом? І як не крути, але нормальних та чесних людей в нашій країні – більшість. Й саме вони в підсумку визначатимуть долю України.
У сучасному світі не варто забувати про принципи свободи. Раби ніколи не живуть добре – це відома істина! І важливою ознакою справді цивілізованої країни є вільне слово. Але сьогоднішній день в Україні на конкретних прикладах демонструє факти перешкоджання професійній діяльності журналістів, спроби обмежити свободу поширення інформації - в тому числі й через законопроект про так званий наклеп. Комусь може здатися це неважливим. Однак не забуваймо: найбільші злочини проти народу зазвичай кояться саме в тиші, й тому мовчання в даному випадку дорівнює зраді принципам громадянського суспільста. Тож вибори 2012 року продемонструють - хто на що здатний і чи переборе світло народного вибору морок зневіри.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Поміж людей точаться розмови про можливий підкуп – як громадян, так і членів виборчих комісій. Все більш актуальною темою стає ймовірність фальсифікацій. Висновок напрошується один – диму без вогню не буває і хтось дійсно боїться справжнього народного волевиявлення.
Про правовий аспект цієї проблеми говорити не варто через сумний досвід президентських виборів 2004 року. Тоді, попри шалені фальсифікації (що підтверджено колегіальним рішенням Верховного суду України), нікого із злочинців не посадили. Добряк-Ющенко всім пробачив. Деяких негідників-виконавців лише трохи налякали «умовними» строками покарання, а організатори взагалі уникли відповідальності. Проте чи дозволять люди пройдисвітам знову вирішувати за них – як далі жити державі? 28 жовтня вони матимуть реальну владу. Що б там не казали, але від громадян цього дня справді багато залежить і владноможці вимушені з нимим рахуватися. Бо чого б це «господарі життя» викидали шалені гроші на свою рекламу і роздачу «подарунків»? До речі, про подарунки. Наш народ вже давно практикує дуже розважливий підхід: що дають – бере, однак дуже часто голосує за власним уподобанням… І страху вже нема того, що був раніше. Кидаючи бюлетень в урну, більшість не згортають його, тобто не бояться, що хтось дізнається про їхній вибір. І не треба слухати залякування на кшталт «ми обов’язково дізнаємося, як хто проголосував, бо все буде відзняте веб-камерами, а після виборів розберемося». Такі слова – лише вияв безсилої люті перед думкою народу.
Стосовно ж ролі фальсифікаторів, то тут ліпше згадати про таку категорію як совість. Чому ці люди думають, що можуть вирішувати за своїх земляків – кому саме стати депутатом? І як не крути, але нормальних та чесних людей в нашій країні – більшість. Й саме вони в підсумку визначатимуть долю України.
У сучасному світі не варто забувати про принципи свободи. Раби ніколи не живуть добре – це відома істина! І важливою ознакою справді цивілізованої країни є вільне слово. Але сьогоднішній день в Україні на конкретних прикладах демонструє факти перешкоджання професійній діяльності журналістів, спроби обмежити свободу поширення інформації - в тому числі й через законопроект про так званий наклеп. Комусь може здатися це неважливим. Однак не забуваймо: найбільші злочини проти народу зазвичай кояться саме в тиші, й тому мовчання в даному випадку дорівнює зраді принципам громадянського суспільста. Тож вибори 2012 року продемонструють - хто на що здатний і чи переборе світло народного вибору морок зневіри.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий