Коли в’їжджаєш у Кучинівку з боку Щорса, по праву руку не можна не звернути увагу на симпатичний будиночок. Доглянутий, з любов’ю оздоблений, він постійно чепуриться, мов модниця слідкує за собою. А вірніше буде сказати, що то його господиня В.Д. Личуха дбає про місце свого побутування. Спочатку кидається у вічі сила-силенна квітів. Валентина Дмитрівна, з усього видно, дуже полюбляє дельфініум. Тож і цвіте він різними кольорами й відтінками, крупними пілонами піднімається до неба. Але якщо пильно придивитися, то на клумбах мирно уживаються також тендітні лілеї, вишукані троянди і більш звичні традиційні для нашої місцевості квіти.
За декоративною хвірткою із кованого металу (до речі, на ній також «розцвіли» металеві квіти) нас зустрів жвавий цуцик Барон. Чіплявся за ноги, запрошуючи побавитися з ним. З усього видно, що його тут люблять. Просто на подвір’ї на столі з вишуканими візерунками (помітно, що неабиякий майстер-різбляр постарався) стоїть ніби ляльковий будиночок. Валентина Дмитрівна придбала його для білочки.
Але особлива гордість господині – альтанка, зроблена з кругляка. До неї вже підведена електроенергія, плиткою вимощена підлога, стоїть зручна лава, дуже багато місця займають квіти: декоративні, кімнатні, багато незвичних. Видно, що у Валентини Дмитрівни «легка» рука, тож буяють усіма відтінками зелені, квітнуть дивовижними квітами.
– Тут ми з подругами вечорами будемо чаювати, - ділиться планами В.Д. Личуха.
У такому місці оку приємно і душі радісно. Тоді й щира розмова ладиться.
На Україні господині завжди прикрашали місце свого побутування. Ніби змагаючись одна з одною, видумували все нові забаганки, щоб себе потішити й перехожому було приємно оком кинути на дім та обійстя. І досі в нас живе той потяг до фантазії, до прекрасного. Традиції пращурів особливо свято зберігають у селі, яке не випадково вважають колискою нації. І допоки так є і так буде – наш народ залишається нездоланним. Як незборимим залишається потяг до прекрасного, до творення, словом, - до миру.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
За декоративною хвірткою із кованого металу (до речі, на ній також «розцвіли» металеві квіти) нас зустрів жвавий цуцик Барон. Чіплявся за ноги, запрошуючи побавитися з ним. З усього видно, що його тут люблять. Просто на подвір’ї на столі з вишуканими візерунками (помітно, що неабиякий майстер-різбляр постарався) стоїть ніби ляльковий будиночок. Валентина Дмитрівна придбала його для білочки.
Але особлива гордість господині – альтанка, зроблена з кругляка. До неї вже підведена електроенергія, плиткою вимощена підлога, стоїть зручна лава, дуже багато місця займають квіти: декоративні, кімнатні, багато незвичних. Видно, що у Валентини Дмитрівни «легка» рука, тож буяють усіма відтінками зелені, квітнуть дивовижними квітами.
– Тут ми з подругами вечорами будемо чаювати, - ділиться планами В.Д. Личуха.
У такому місці оку приємно і душі радісно. Тоді й щира розмова ладиться.
На Україні господині завжди прикрашали місце свого побутування. Ніби змагаючись одна з одною, видумували все нові забаганки, щоб себе потішити й перехожому було приємно оком кинути на дім та обійстя. І досі в нас живе той потяг до фантазії, до прекрасного. Традиції пращурів особливо свято зберігають у селі, яке не випадково вважають колискою нації. І допоки так є і так буде – наш народ залишається нездоланним. Як незборимим залишається потяг до прекрасного, до творення, словом, - до миру.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий