1958 рік. Колгосп імені Горького. Займище. Завідуюча фермою М.І. Ушата через хворобу відмовилася від своєї посади. Довелося на колгоспних зборах обирати нового керівника.
Бажаючих, звісно, не було, оскільки ніхто не хотів відповідати за голодних корів, діставати десь солому і сіно, інші корми, сваритися з доярками, оскільки трудилися вони абияк, за чисто символічну зарплатню, яку тоді називали „трудоднями”.
Всі відмовлялися від посади завфермою, мовляв, сім’я, діти, нема часу, здоров’я, сил.
Голова колгоспу В.Т. Єфименко вніс кандидатуру конюха господарства М.П. Литвиненка, інваліда. Під час війни той розбирав якийсь бойовий пристрій і йому вибуховою хвилею відірвало пальці на руці.
– Петрович, ну хоч ти будь завфермою, більше ж нікому!
– Так я не вмію, не впораюсь!
– Допоможемо, допоможемо!
– Я ж не грамотний, з тими паперами з глузду з’їду!
– Та ми підтримаємо!
– Я ж п’ю горілку – проп’ю всю вашу ферму!
– Допоможемо! Допоможемо...
– У той час, – розповідає мій співрозмовник В.І. Рибальченко, - у нашому селі була партійна організація, дякуючи якій, ми вирішували різні питання. Наприклад, під час правління Андропова, на одних із партійних зборів ставилося питання про крадіжки у колгоспі, про те, що не можна мовчати, а необхідно зловмисників ловити і карати. На що з місця водій В.Ф. Гець промовив:
– А що їх ловити? Зачиніть двері, вони всі тут!
Уявіть лише той регіт, який стояв після цього вислову в залі.
Георгій ЛЕПНЮК
На фото (зліва направо): третій – секретар парторганізації О.І. Артюшевський,
поруч (четверта) – завфермою М.І. Ушата.
Бажаючих, звісно, не було, оскільки ніхто не хотів відповідати за голодних корів, діставати десь солому і сіно, інші корми, сваритися з доярками, оскільки трудилися вони абияк, за чисто символічну зарплатню, яку тоді називали „трудоднями”.
Всі відмовлялися від посади завфермою, мовляв, сім’я, діти, нема часу, здоров’я, сил.
Голова колгоспу В.Т. Єфименко вніс кандидатуру конюха господарства М.П. Литвиненка, інваліда. Під час війни той розбирав якийсь бойовий пристрій і йому вибуховою хвилею відірвало пальці на руці.
– Петрович, ну хоч ти будь завфермою, більше ж нікому!
– Так я не вмію, не впораюсь!
– Допоможемо, допоможемо!
– Я ж не грамотний, з тими паперами з глузду з’їду!
– Та ми підтримаємо!
– Я ж п’ю горілку – проп’ю всю вашу ферму!
– Допоможемо! Допоможемо...
– У той час, – розповідає мій співрозмовник В.І. Рибальченко, - у нашому селі була партійна організація, дякуючи якій, ми вирішували різні питання. Наприклад, під час правління Андропова, на одних із партійних зборів ставилося питання про крадіжки у колгоспі, про те, що не можна мовчати, а необхідно зловмисників ловити і карати. На що з місця водій В.Ф. Гець промовив:
– А що їх ловити? Зачиніть двері, вони всі тут!
Уявіть лише той регіт, який стояв після цього вислову в залі.
Георгій ЛЕПНЮК
На фото (зліва направо): третій – секретар парторганізації О.І. Артюшевський,
поруч (четверта) – завфермою М.І. Ушата.
Комментариев нет:
Отправить комментарий