Сталося все увечері 25 липня
Надзвичайна подія днями сталася у нашому пологовому відділенні: померла породілля, 1990 року народження. Насті Горбатенко було всього-на-всього 25. Жила в шлюбі і мріяла про сина. Він народився і наразі бореться за своє життя у обласній реанімації. Якщо Бог змилостивиться і пошле йому здоров’я, малюк зростатиме без мами, її поцілунків, грудного молока.
27 липня Настю поховали у Семенівці, де лишився чоловік і батьки (мама – соцпрацівник, батько і чоловік працюють у лісництві).
Народжувати (за порадою тамтешніх фахівців) мала б у обласному центрі. Бо сама була тендітною, а плід – великим.
Але сталося, як сталося... Почалися перейми і Настя у супроводі мами направилася до нашої райлікарні. Можливо, хтось порадив, можливо, була домовленість, а, може, просто так вже вело.
Що було далі? Ніхто з офіційних осіб коментарів не дав. Мовчать правоохоронці, мовчать сновські лікарі.
Єдине змовчати не можна: цю непоправну, несподівану і страшну смерть... І чутки, які ширяться містом на кшталт «Смерть настала від больового шоку, бо наркоз не подіяв...» Тож про істину скоріш за все доведеться ще писати і відповідати. Бо те що сталося, не повинно повторюватися.
P.S. Наші журналісти шукали на Семенівщині свої неофіційні джерела.
З’ясували, що Настина сім’я цілком порядна, хороша, але не дуже заможна. Коштів на дорогі пологи, скоріш за все, не мала. Дізналися, що Настя стояла на обліку в Семенівській лікарні, регулярно здавала аналізи і готувалась до пологів, але свого районного пологового чомусь боялася... Думала звертатися до корюківських спеціалістів, але ті наразі подібну допомогу не надають. Триває ремонт.
Коли верстався номер, також стало відомо: силовиками розпочато розслідування події за ст.140 (ч.1) ККУ. Стаття передбачає покарання за неналежне виконання медпрацівниками своїх обов’язків.
Ще одна думка вперто не виходить з голови. Що ж це за реформи у медицині такі, що людям бракує сили боротися з недугами, проводити планове і невідкладне лікування.
Що це за реформи, коли породілля ламає голову, де взяти гроші на пологи, подяки, ліки? І як такими дорогами вчасно доїжджати до пункту призначення, за транспортування розраховуватися, коли бензин, солярка, наче золото...
Де, зрештою, та турбота про людей, що звучить з усіх рупорів, усіх можновладських вуст?
Олена КОМПАНЕЦЬ
Надзвичайна подія днями сталася у нашому пологовому відділенні: померла породілля, 1990 року народження. Насті Горбатенко було всього-на-всього 25. Жила в шлюбі і мріяла про сина. Він народився і наразі бореться за своє життя у обласній реанімації. Якщо Бог змилостивиться і пошле йому здоров’я, малюк зростатиме без мами, її поцілунків, грудного молока.
27 липня Настю поховали у Семенівці, де лишився чоловік і батьки (мама – соцпрацівник, батько і чоловік працюють у лісництві).
Народжувати (за порадою тамтешніх фахівців) мала б у обласному центрі. Бо сама була тендітною, а плід – великим.
Але сталося, як сталося... Почалися перейми і Настя у супроводі мами направилася до нашої райлікарні. Можливо, хтось порадив, можливо, була домовленість, а, може, просто так вже вело.
Що було далі? Ніхто з офіційних осіб коментарів не дав. Мовчать правоохоронці, мовчать сновські лікарі.
Єдине змовчати не можна: цю непоправну, несподівану і страшну смерть... І чутки, які ширяться містом на кшталт «Смерть настала від больового шоку, бо наркоз не подіяв...» Тож про істину скоріш за все доведеться ще писати і відповідати. Бо те що сталося, не повинно повторюватися.
P.S. Наші журналісти шукали на Семенівщині свої неофіційні джерела.
З’ясували, що Настина сім’я цілком порядна, хороша, але не дуже заможна. Коштів на дорогі пологи, скоріш за все, не мала. Дізналися, що Настя стояла на обліку в Семенівській лікарні, регулярно здавала аналізи і готувалась до пологів, але свого районного пологового чомусь боялася... Думала звертатися до корюківських спеціалістів, але ті наразі подібну допомогу не надають. Триває ремонт.
Коли верстався номер, також стало відомо: силовиками розпочато розслідування події за ст.140 (ч.1) ККУ. Стаття передбачає покарання за неналежне виконання медпрацівниками своїх обов’язків.
Ще одна думка вперто не виходить з голови. Що ж це за реформи у медицині такі, що людям бракує сили боротися з недугами, проводити планове і невідкладне лікування.
Що це за реформи, коли породілля ламає голову, де взяти гроші на пологи, подяки, ліки? І як такими дорогами вчасно доїжджати до пункту призначення, за транспортування розраховуватися, коли бензин, солярка, наче золото...
Де, зрештою, та турбота про людей, що звучить з усіх рупорів, усіх можновладських вуст?
Олена КОМПАНЕЦЬ
Наглая ложь! Девушка умерла от аллергии на наркоз. Так как лечащий врач Парфенюк даже не выяснил этот факт перед тем, как делать кесарево.
ОтветитьУдалитьШановні, перед тим , як щось коментувати,поцікавтесь,хто є хто. Парфенюк М.П. - завідувач хірургічним відділенням і ніякого відношення до породіллі не мав.Напевне у вас мета, просто поливати брудом будь-кого .
ОтветитьУдалить