Щоразу, коли зустрічаю цього літнього чоловіка із юначою статурою, на думку спадає, як по-різному у кожного складається доля. З молоду були такі можливості. Молоді, завзяті жителі Займища створили вокально-інструментальну групу «Козаченьки»: гітара Леонід Смоляк, соло-гітара Анатолій Дорошенко, труба Микола Ефіменко, соліст-ударник Леонід Рибальченко, гітара-бас Микола Жейко. Півроку самі робили музичні інструменти.
- Узагалі до музики мене залучив Л.Т. Лепнюк, - пригадує А. Дорошенко. - Навчатися грі почав самотужки: й із восьмого класу сільські дівчата почали просити у матері дозволу увечері на танцях пограти їм. Наші «Козаченьки» гастролювали з концертами по району, аж поки учасники ансамблю не роз’їхалися хто на навчання, а хто на службу в армію.
Анатолій Дорошенко у Дніпродзержинському технікумі також співав і грав на гітарі. Й до армії пішов з гітарою в руках, де грав для душі й товаришам по службі. Далі без музики Анатолій уже не міг. У Кучинівському будинку культури й паралельно в Суничному навчав дітей виконувати сучасні пісні. І після служби в армії та закінчення інституту ще займався з музиками-аматорами. Але ж і таке велике підприємство як Щорський електромеханічний завод, не могло обійтися без творчого колективу.
- Люба Петруніна, її брат, Надя Климова, Саша Щербина – на той час складали ядро вокально-інструментального ансамблю, - знову поринає в спогади Анатолій Дорошенко.
Далі у кожного доля складалася по-своєму. Перебудова зламала комусь мрії, а комусь і життя. А.І. Дорошенкові згодилося навчання у музичній школі. У загальноосвітній школі викладав музику, причому на уроках не лише співали, а й танцювали. Поневіряння почалися, коли закрили школу. Освіти й досвіду багато, а затребуваності немає. Анатолій Іванович досить різностороння людина. Намагаючись перемогти у багатьох конкурсах, продемонстрував неабиякі знання в юриспруденції, технічні. Однак в умовах села застосувати їх непросто.
Надійна підтримка вірної дружини Тетяни, як і його розуміння та кохання, допомагають їм долати звичайні житейські труднощі. І при цьому щоразу при зустрічі згадуються молоді літа, оптимізм і пісня «Сиреневый туман…»
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора та з сімейного архіву А. Дорошенка
- Узагалі до музики мене залучив Л.Т. Лепнюк, - пригадує А. Дорошенко. - Навчатися грі почав самотужки: й із восьмого класу сільські дівчата почали просити у матері дозволу увечері на танцях пограти їм. Наші «Козаченьки» гастролювали з концертами по району, аж поки учасники ансамблю не роз’їхалися хто на навчання, а хто на службу в армію.
Анатолій Дорошенко у Дніпродзержинському технікумі також співав і грав на гітарі. Й до армії пішов з гітарою в руках, де грав для душі й товаришам по службі. Далі без музики Анатолій уже не міг. У Кучинівському будинку культури й паралельно в Суничному навчав дітей виконувати сучасні пісні. І після служби в армії та закінчення інституту ще займався з музиками-аматорами. Але ж і таке велике підприємство як Щорський електромеханічний завод, не могло обійтися без творчого колективу.
- Люба Петруніна, її брат, Надя Климова, Саша Щербина – на той час складали ядро вокально-інструментального ансамблю, - знову поринає в спогади Анатолій Дорошенко.
Далі у кожного доля складалася по-своєму. Перебудова зламала комусь мрії, а комусь і життя. А.І. Дорошенкові згодилося навчання у музичній школі. У загальноосвітній школі викладав музику, причому на уроках не лише співали, а й танцювали. Поневіряння почалися, коли закрили школу. Освіти й досвіду багато, а затребуваності немає. Анатолій Іванович досить різностороння людина. Намагаючись перемогти у багатьох конкурсах, продемонстрував неабиякі знання в юриспруденції, технічні. Однак в умовах села застосувати їх непросто.
Надійна підтримка вірної дружини Тетяни, як і його розуміння та кохання, допомагають їм долати звичайні житейські труднощі. І при цьому щоразу при зустрічі згадуються молоді літа, оптимізм і пісня «Сиреневый туман…»
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора та з сімейного архіву А. Дорошенка
Комментариев нет:
Отправить комментарий