Владислав Безручко переїхав зі Сновська у 2000 році до маленького село Млинок, що загубилося у єлінських лісах. Народу тут залишилося зовсім мало, багато хат дивляться на світ пустими вікнами, бо їх власники або померли, або переїхали ближче до цивілізації. Магазину у селі нема, автобусного сполучення зі Сновськом - теж, працевлаштуватися ніде. Проте в селі є завжди чим зайнятися, а виживають люди за рахунок власних городів або того, що виробляють своїми руками.
Дружина Тетяна донедавна працювала кур’єром РЕМ, але тепер їх всіх по селах скоротили. У родині троє дітей. Старша Олександра вже студентка, майбутній кухар-кондитер, вдома буває не часто, бо нічим доїхати. Юра та Настя – учні Тур`янського НВК. Проте коли дороги не розчищені й не підсипані, і коли великі морози, до школи холодним автобусом батьки відправляти дітей бояться.
- Тетяна – моя друга дружина. У мене є ще двоє дорослих дітей від першого шлюбу, тож я уже дідусь, - усміхається чоловік.
– А не страшно тут жити?
– Ні, навпаки, спокійно. Природа гарна, грибів і ягід вдосталь влітку. І звірів повно, тільки вийдеш на город. Вовки, лисиці, косулі… Зоопарк не потрібен. Жаль, що одного разу нашого улюбленого собаку вовки загризли.
Анастасія – маленьке сонечко в родині Безручків.
Перша робота сина Юрія.
Владислав – різьбяр. Його вироби з дерева знають не лише в Україні, а й, наприклад, у сусідній Білорусії. Творчий талант йому передався від мами, відомої на Сновщині художниці Степаниди Логвинівни Жданової. Її картини прикрашають стіни у будинку сина.
– Свого часу мама віддала мене в Костромське училище, де я навчився різьбі по дереву. Згодом працював на станції юних техніків у райцентрі. Років 10 взагалі не створював нічого з дерева. А тут, у Млинку, знову вирішив повернутися до улюбленої справи, бо часу вдосталь і матеріал є де взяти.
Робить чоловік різні статуетки (в основному звірів і птахів), полички, вішалки, попільнички, дощечки для кухні, стільчики, підставки під квіти – все, на що вистачає багатої творчої уяви. Заготовляє для цього липу, березу, вільху. Каже, що достатньо трьох вечорів – і статуетка собаки чи орла буде готова.
Робить все це на подарунки друзям і знайомим, а також на замовлення. Найбільший його виріб – ведмідь, висотою десь 180 см. Вирізав кабана у подарунок мисливцям – символ нинішнього року. Говорить, що знову є таке замовлення.
Діти теж у родині Безручків творчі. Донька Саша малює, її картини є в музеї в с.Єліне. Юра намагається, за прикладом тата, братися за різьбярство, показує свою розпочату роботу – кота. Першокласниця Анастасія (до речі, вона наймолодша жителька Млинка) пробує і малювати, і вирізати, і клеїти. Вона – лівша від народження. А це вже означає, що в людини є всі передумови до художньої творчості. До Нового року в родині завжди ставлять дві ялинки. Одну – спеціально для Насті, яку вона прикрашає сама. Що замовила Діду Морозу, нам не зізналася - щоб бажання збулося. Тож хай всі задуми і мрії здійснюються і в неї, і у всієї родини. А захоплення приносять не тільки задоволення, а й прибуток. А як інакше вижити в маленькому селі?
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
та з архіву Владислава
Безручка
Дружина Тетяна донедавна працювала кур’єром РЕМ, але тепер їх всіх по селах скоротили. У родині троє дітей. Старша Олександра вже студентка, майбутній кухар-кондитер, вдома буває не часто, бо нічим доїхати. Юра та Настя – учні Тур`янського НВК. Проте коли дороги не розчищені й не підсипані, і коли великі морози, до школи холодним автобусом батьки відправляти дітей бояться.
- Тетяна – моя друга дружина. У мене є ще двоє дорослих дітей від першого шлюбу, тож я уже дідусь, - усміхається чоловік.
– А не страшно тут жити?
– Ні, навпаки, спокійно. Природа гарна, грибів і ягід вдосталь влітку. І звірів повно, тільки вийдеш на город. Вовки, лисиці, косулі… Зоопарк не потрібен. Жаль, що одного разу нашого улюбленого собаку вовки загризли.
Владислав – різьбяр. Його вироби з дерева знають не лише в Україні, а й, наприклад, у сусідній Білорусії. Творчий талант йому передався від мами, відомої на Сновщині художниці Степаниди Логвинівни Жданової. Її картини прикрашають стіни у будинку сина.
– Свого часу мама віддала мене в Костромське училище, де я навчився різьбі по дереву. Згодом працював на станції юних техніків у райцентрі. Років 10 взагалі не створював нічого з дерева. А тут, у Млинку, знову вирішив повернутися до улюбленої справи, бо часу вдосталь і матеріал є де взяти.
Робить чоловік різні статуетки (в основному звірів і птахів), полички, вішалки, попільнички, дощечки для кухні, стільчики, підставки під квіти – все, на що вистачає багатої творчої уяви. Заготовляє для цього липу, березу, вільху. Каже, що достатньо трьох вечорів – і статуетка собаки чи орла буде готова.
Робить все це на подарунки друзям і знайомим, а також на замовлення. Найбільший його виріб – ведмідь, висотою десь 180 см. Вирізав кабана у подарунок мисливцям – символ нинішнього року. Говорить, що знову є таке замовлення.
Діти теж у родині Безручків творчі. Донька Саша малює, її картини є в музеї в с.Єліне. Юра намагається, за прикладом тата, братися за різьбярство, показує свою розпочату роботу – кота. Першокласниця Анастасія (до речі, вона наймолодша жителька Млинка) пробує і малювати, і вирізати, і клеїти. Вона – лівша від народження. А це вже означає, що в людини є всі передумови до художньої творчості. До Нового року в родині завжди ставлять дві ялинки. Одну – спеціально для Насті, яку вона прикрашає сама. Що замовила Діду Морозу, нам не зізналася - щоб бажання збулося. Тож хай всі задуми і мрії здійснюються і в неї, і у всієї родини. А захоплення приносять не тільки задоволення, а й прибуток. А як інакше вижити в маленькому селі?
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
та з архіву Владислава
Безручка
Комментариев нет:
Отправить комментарий