Соціальні працівники – люди, на яких покладена дуже відповідальна та почесна місія – піклуватися про тих, кому це необхідно. Підтримувати таких людей не тільки словом, але й ділом.
Лише той, хто наділений милосердям, добротою та порядністю, може стати соціальним працівником, а ще той, хто небайдужий до чужого горя та проблем.
Саме такою є Віра Шокало, яка мешкає в Чепельові. Вже 25 років жінка обслуговує стареньких та немічних людей. А зараз допомагає 11 літнім людям, серед яких – лежача бабуся, у якої не залишилося нікого з родичів. І лише Віра Вікторівна – єдина, хто щодня, незважаючи на свята чи вихідні, навідується та допомагає старенькій. А особливо взимку, коли кожного дня треба натопити грубку та зварити поїсти.
Окрім хатньої роботи та роботи по двору, жінка оформляє субсидії, паї, привозить необхідні харчі та товари, займається іншими щоденними клопотами.
Доля ж самої Віри Вікторівни також виявилася непростою. Близько 19 років тому не стало чоловіка. Він був афганцем, а коли повернувся з війни, його відправили на Чорнобиль, після якого той тяжко захворів.
Проте жінка не здалася, не впала духом остаточно, бо ж ще залишився найдорожчий її скарб – діти. Обох вона виховувала чесними й порядними людьми, вчила любити працю та людей. Мабуть, тому й професії вони обрали відповідні – син став фельдшером, а донька вчителькою.
Зараз, коли діти вже покинули домашнє гніздечко, жінка всю себе віддає роботі. Приділяє стареньким усю свою увагу, турбується та переживає за них.
У селі її дуже поважають та цінують, бо вона єдина, на кого можна покластися цим людям в складній ситуації. Завжди вислухає, поспівчуває, просто скаже добре слово. А воно, подекуди, зцілює та допомагає краще, аніж будь-які ліки.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Саме такою є Віра Шокало, яка мешкає в Чепельові. Вже 25 років жінка обслуговує стареньких та немічних людей. А зараз допомагає 11 літнім людям, серед яких – лежача бабуся, у якої не залишилося нікого з родичів. І лише Віра Вікторівна – єдина, хто щодня, незважаючи на свята чи вихідні, навідується та допомагає старенькій. А особливо взимку, коли кожного дня треба натопити грубку та зварити поїсти.
Окрім хатньої роботи та роботи по двору, жінка оформляє субсидії, паї, привозить необхідні харчі та товари, займається іншими щоденними клопотами.
Доля ж самої Віри Вікторівни також виявилася непростою. Близько 19 років тому не стало чоловіка. Він був афганцем, а коли повернувся з війни, його відправили на Чорнобиль, після якого той тяжко захворів.
Проте жінка не здалася, не впала духом остаточно, бо ж ще залишився найдорожчий її скарб – діти. Обох вона виховувала чесними й порядними людьми, вчила любити працю та людей. Мабуть, тому й професії вони обрали відповідні – син став фельдшером, а донька вчителькою.
Зараз, коли діти вже покинули домашнє гніздечко, жінка всю себе віддає роботі. Приділяє стареньким усю свою увагу, турбується та переживає за них.
У селі її дуже поважають та цінують, бо вона єдина, на кого можна покластися цим людям в складній ситуації. Завжди вислухає, поспівчуває, просто скаже добре слово. А воно, подекуди, зцілює та допомагає краще, аніж будь-які ліки.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий