У пам’яті Анатолія Кадиша більше тисячі анекдотів

У свої 82 Анатолій Кіндратович з Тур’ї має прекрасну пам’ять та знає майже тисячу різних анекдотів та гуморесок. Саме з них він і почав свою розповідь, протягом якої жартував, усміхався та згадував минуле.

- Любив гумор я ще з молодості. Завжди приємніше посидіти в приємній компанії за веселою та цікавою розмовою. Запам’ятовую анекдоти я дуже швидко. Багато  почув їх, коли служив у армії, багато чув і на роботі, - розповідає дідусь.
А працював чоловік у найрізноманітніших місцях. Починав з різноробочого у колгоспі. Далі – роки армії, навчання у Казахстані на механізатора, потім – роки праці трактористом. Після повернення до Тур’ї влаштувався у пожежне ДЕПО, і пропрацював там понад 12 років. Заробляв на життя і збираючи в лісі смолу, а також працюючи шкільним сторожем.
Тепер чоловік вже 22 роки на заслуженому відпочинку. Живе в Тур’ї разом зі своєю дружиною Надією Пантеліївною. Разом вони виростили та виховали трьох чудових доньок – Євгенію, Ольгу та Наталію. Мають вже чотирьох онуків та чотирьох правнуків.
Раніше, розповідає Анатолій Кадиш, тримали велике господарство, обробляли багато землі. Тепер, коли здоров’я вже не те, що в молодості, тримають вдома лише кота та собаку. Проте, ще самостійно обробляють клаптик городу, садять трохи картоплі та овочів.
Постійно допомагають і доньки, дві з них живуть у Тур‘ї і щодня навідують батьків, а особливо Наталія, яка живе недалечко.
 Коли запитала, чи не економлять взимку на опаленні, Анатолій Кіндратович посміхнувся і запевнив, що дров у нього вистачить ще на 5-6 років. У будинку дуже теплі грубки та піч, до того ж і дружина любить тепло, тому ніколи не економили. Дрова останнім часом купую, відкладаємо з пенсії. Її, правда, вистачає лише на найнеобхідніше. Дуже хотілося б, щоб ціни в магазинах знизилися, бо останні роки продукти ну дуже вже дорогі.
- Хоч з доньками бачимося досить часто, - говорить Анатолій Кіндратович,- все одно дуже любимо з жінкою, коли вся родина збирається разом. А збираємося так, чи не на кожне свято, приїздять і внуки, і правнуки. Давненько не бачили онука Павла. Він – воїн АТО. Вже вісім років служить. Ми дуже ним пишаємося та скучаємо. Але найбільше хочемо, щоб нарешті ця війна закінчилася і наші діти та онуки повернулися додому живі-здорові.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора