(У Нових Млинах дитину-інваліда виштовхали
із черги з… трьох осіб)
Братися за написання даного матеріалу мені не хотілося. І шукати б спеціально подібної сумної історії також не хотілося б. Вона, ця історія, сама відчинила двері редакторського кабінету. Облита слізьми, із тремтячим голосом, руками, що не знали, куди подітися!
Корвалтаб (був поруч) не допомагав нікому, адже, слухаючи вимовлене, спокійною не могла лишатися жодна жива субстанція. Надто нелюдським воно було, таким, що розумом не сприймається…
Оксана Росік дізналася про причини нетипової поведінки свого 16-літнього Ярика згодом, не відразу. Адже син після інциденту в магазині хоч і прибіг додому збудженим, але так достеменно нічого і не пояснив.
За словами матері, став невпізнаним, іншим, навіть якимось агресивним у ставленні до меншеньких братиків і сестричок.
Що ж трапилося із дитиною-інвалідом, яка у шість рочків лише почала ходити, якій наразі так важко дається спеціальне (індивідуальне й інклюзивне) навчання, власне, й саме життя. Що спричинило конфлікт, до якого долучилися десятки новомлинців, правоохоронні структури й преса? Це не додаючи користувачів Фейсбуку і самого Бога, котрий, напевно, дивлячись за поведінкою своїх творінь, і дивується, і гнівиться.
Ну нема цьому виправдання! Нема! Які б аргументи, які б пояснення свідків (навіть абсолютно протилежні) не звучали, які б попередні події не спливали. Нема! Бо не можна – ні в магазині, ні посеред вулиці, ні в лікарняних чергах штовхатися, піднімати руку одне на одного, обзиватися. А з Оксаниним сином це сталося. Його взяли і виштовхали із черги. Вдарили – не вдарили? З’ясує слідство, але, що вчинили непристойно, не по-чоловічому – зрозуміло…
До речі, я давно знайома з «героєм» цього сюжету, паном Афанасьєвим. Доводилося виїжджати на подібну, не менш складну розбірку, пов’язану із «чіплянням» до сусідської дитини, із непростими взаєминами з іншою сільською родиною. І тоді було все дуже гостро і подвійно важко, і тоді на захист свого чоловіка й батька дітей (дійсно хороших!) сміливо стала вірна Сергійова дружина. Як і годиться в сім’ї, як спонукало серце…
Ще одна деталь проситься на шпальта: учасники викладеної історії, сім’ї Росіків і Афанасьєвих – куми, тобто перебувають у зв’язку, освяченому Небом, у аурі, де мусить бути лише взаємоприязнь, світло і любов. Рідні люди вони, а стали чужими, навіть більше – у ворожнечу страшну ув’язалися… Спинитися б! Задуматися. Вибачення попросити. Об’єднатися задля майбутнього своїх синів і дочок, свого села, заради того, щоб у хворого Оксаниного сина не страх жив під ковдрою і в очах, а радість. Щоб відчув він тепло і захист… А ще – ніколи й нічого не боявся…
Нагадаю, що у розвинених країнах світу ставлення до інвалідів є пріоритетним у їхніх головних документах. А народне прислів’я каже: «Образити інваліда – засмутити Бога!»
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий