Є таке джерело й у Піщанці. Неподалік від тихої заводі Снову, на околиці села з-під землі б’є чиста, прозора й холодна вода. Переважна більшість місцевих мешканців для власних потреб користуються виключно джерельною водою: для пиття і приготування страв. Хтось пішки дістається, хтось велосипедами приїжджає. Щороку на празник пророка Іллі тут відбувається відправа: священик освячує джерело, яке дбайливо обгороджене, біля нього встановили хрест, вкопали лавочку, аби мати змогу відпочити, помилуватися чудовими краєвидами. І цього року отець Сергій – настоятлеь Свято-Михайлівського храму, що в сусідній Жоведі, освятив криницю. Якась добра душа принесла на знак подяки букет яскравих квітів. «Посвячення криниць, - читаємо у народознавця Василя Скуратівського, - глибинний звичай наших пращурів. Він сягає ще язичницьких вірувань у живу силу води». Особливо вшановувались природні і рукотворні криниці, а найбільшим святотатством вважалося знечистити криницю.
І нині мешканці Піщанки дбайливо доглядають за джерелом. А дачники, яких із мегаполісів притягує цей незайманий куточок природи й патріархальне маленьке село, котре тримається якнайдалі від цивілізації, стверджують, що у криниці цілюща вода. Достеменно невідомо, чи робили вони спеціальний аналіз у сучасній лабораторії, але п’ють вони лише цю воду і для різноманітної консервації застосовують лиш її.
Настуня, яку ми зустріли біля криниці, живе з батьками в сусідній Жоведі, а на канікули полюбляє приїжджати до бабусі у Піщанку. До її обов’язків входить ходити до джерела по воду. Навіть у спеку від смачного, аж солодкого, але дуже холодного животоку, зуби ломить. Із самих глибин земля-матінка щедро поїть нас своїми цілющими соками.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий