Вже кілька років, як у Клюсах працює місцевий пункт пропуску через державний кордон України. Загалом у межах Чернігівської області планувалося облаштувати п’ять подібних місць, звідки можна перейти до Росії, але реально функціонує лише одне – у Щорському районі. Інші відкриваються лише за клопотанням органів місцевого самоврядування у дні державних та релігійних свят.
За інформацією начальника прес-служби Чернігівського прикордонного загону О.В. Дудка, згідно з міжурядовою угодою мешканці нашої області можуть гостювати на Брянщині без реєстрації та заповнення міграційних карток до 90 днів. При собі треба мати один з документів: паспорт громадянина України – з відміткою про реєстрацію в області; свідоцтво про народження дитини і витяг (довідка) з домової книги про постійне мешкання на Чернігівщині; український закордонний паспорт; проїзний документ дитини.
Якщо вести мову про Клюси, то Україна сумлінно підійшла до питання облаштування пункту пропуску. Там заасфальтований майданчик, шлагбауми, огорожа, приміщення для роботи співробітників державної прикордонної служби, підведені комунікації, встановлено державний прапор. Словом, усе як треба. А ось росіяни офіційно сповістили, що попри декларовані принципи братерства і розвитку добросусідських відносин, вони не вбачають необхідності зробити те ж саме зі свого боку. Тому тричі на тиждень – у п’ятницю, суботу і неділю – до нашого пункту пропуску під’їжджає машина з російськими прикордонниками, які й виконують функції контролю. Торік, восени вони поставили з «дикої» шалівки такий собі сарайчик – оце й усі їхні споруди.
Стосовно того, яким чином впливає наявність пункту пропуску на повсякденне життя місцевих мешканців, ми поцікавилися у сільського голови Т.М. Немировської. За її словами, люди раді. Добре й те, що є. Хоча висловлюють побажання, аби пропускати починали не з 9-ої години ранку, а хоча б з 8-ої. Причина такого бажання дуже проста: коли у сезон йдуть грибні дощі, чимало клюсівчан ходить на російський бік збирати лисички. (Бувають дні – й по 15-20 перетинів кордону фіксують співробітники ДПС). Логіка тут є зрозумілою – чим раніше вийдеш до лісу, тим швидше повернешся й не наражатимешся на денну спеку. У декого з місцевих є родичі в Брянській області, тож навідують їх, як дозволяють обставини. Закордонне сільце Новий Світ лежить десь за кілометр від Клюсів. Там, до речі, є наші земляки – вже літні люди. Буває, ледве крокуючи, приходять на клюсівський цвинтар – доглянути рідні могили.
«А як там життя у сусідів?» - запитуємо. «Та все ніби як і в нас. У Новому Світі лишилося з десяток мешканців. Село зникає, на вулицях кленові хащі. У Юрковичах, кажуть, можна побачити рештки колгоспного життя – закинуті ферми», - відповіла Т.М. Немировська.
Клюсівчани шкодують, напевно, лише за одним: через їхній пункт пропуску дозволяють ходити пішки або перетинати з велосипедом. Моторолером, машиною – зась. Тож, може хтось і їздив би до Росії по бензин (там він дешевший), але долати «на двох ногах чи двох колесах» майже 10 кілометрів (саме стільки до найближчої бензоколонки) якось не дуже зручно.
А для сільради, правду кажучи, відкриття пункту пропуску стало причиною довготривалого клопоту. Мабуть, через те, що саме місцева громада свого часу звернулася до Києва з проханням організувати офіційний перетин кордону, замовником проектної документації визначили тутешній орган самоврядування. Не вирішеним тоді, у 2006-му році, лишилося одне питання: звідки взяти гроші на оплату послуг отих проектантів. (А це чималенька сума – 16 тис. грн.). У сільському бюджеті, як відомо, не те що гроші лежать – миші вже повтікали. Рахунок не оплачений і досі, проектна організація у квітні цього року лякала арештом сільрадівських рахунків. Була надія на допомогу з районної скарбниці, проте від без грошів’я нині потерпають усі…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
За інформацією начальника прес-служби Чернігівського прикордонного загону О.В. Дудка, згідно з міжурядовою угодою мешканці нашої області можуть гостювати на Брянщині без реєстрації та заповнення міграційних карток до 90 днів. При собі треба мати один з документів: паспорт громадянина України – з відміткою про реєстрацію в області; свідоцтво про народження дитини і витяг (довідка) з домової книги про постійне мешкання на Чернігівщині; український закордонний паспорт; проїзний документ дитини.
Якщо вести мову про Клюси, то Україна сумлінно підійшла до питання облаштування пункту пропуску. Там заасфальтований майданчик, шлагбауми, огорожа, приміщення для роботи співробітників державної прикордонної служби, підведені комунікації, встановлено державний прапор. Словом, усе як треба. А ось росіяни офіційно сповістили, що попри декларовані принципи братерства і розвитку добросусідських відносин, вони не вбачають необхідності зробити те ж саме зі свого боку. Тому тричі на тиждень – у п’ятницю, суботу і неділю – до нашого пункту пропуску під’їжджає машина з російськими прикордонниками, які й виконують функції контролю. Торік, восени вони поставили з «дикої» шалівки такий собі сарайчик – оце й усі їхні споруди.
Стосовно того, яким чином впливає наявність пункту пропуску на повсякденне життя місцевих мешканців, ми поцікавилися у сільського голови Т.М. Немировської. За її словами, люди раді. Добре й те, що є. Хоча висловлюють побажання, аби пропускати починали не з 9-ої години ранку, а хоча б з 8-ої. Причина такого бажання дуже проста: коли у сезон йдуть грибні дощі, чимало клюсівчан ходить на російський бік збирати лисички. (Бувають дні – й по 15-20 перетинів кордону фіксують співробітники ДПС). Логіка тут є зрозумілою – чим раніше вийдеш до лісу, тим швидше повернешся й не наражатимешся на денну спеку. У декого з місцевих є родичі в Брянській області, тож навідують їх, як дозволяють обставини. Закордонне сільце Новий Світ лежить десь за кілометр від Клюсів. Там, до речі, є наші земляки – вже літні люди. Буває, ледве крокуючи, приходять на клюсівський цвинтар – доглянути рідні могили.
«А як там життя у сусідів?» - запитуємо. «Та все ніби як і в нас. У Новому Світі лишилося з десяток мешканців. Село зникає, на вулицях кленові хащі. У Юрковичах, кажуть, можна побачити рештки колгоспного життя – закинуті ферми», - відповіла Т.М. Немировська.
Клюсівчани шкодують, напевно, лише за одним: через їхній пункт пропуску дозволяють ходити пішки або перетинати з велосипедом. Моторолером, машиною – зась. Тож, може хтось і їздив би до Росії по бензин (там він дешевший), але долати «на двох ногах чи двох колесах» майже 10 кілометрів (саме стільки до найближчої бензоколонки) якось не дуже зручно.
А для сільради, правду кажучи, відкриття пункту пропуску стало причиною довготривалого клопоту. Мабуть, через те, що саме місцева громада свого часу звернулася до Києва з проханням організувати офіційний перетин кордону, замовником проектної документації визначили тутешній орган самоврядування. Не вирішеним тоді, у 2006-му році, лишилося одне питання: звідки взяти гроші на оплату послуг отих проектантів. (А це чималенька сума – 16 тис. грн.). У сільському бюджеті, як відомо, не те що гроші лежать – миші вже повтікали. Рахунок не оплачений і досі, проектна організація у квітні цього року лякала арештом сільрадівських рахунків. Була надія на допомогу з районної скарбниці, проте від без грошів’я нині потерпають усі…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий