Мало в якому селі є свій музей, але нашим Клюсам, напевно, сам Господь Бог велів мати таку установу. Що не кажіть, а село вважається чи не найдавнішим у районі: йому близько десяти тисяч років.
Можливо, цього б ми зараз і не знали, коли б не ентузіаст-археолог, вчитель сільської школи П.І. Толочко. Саме він у 1964 році поклав початок дослідженням пізньопалеолітичної стоянки первісних людей, знайденої на околиці села. У сивій давнині там не просто жили наші предки. Вони мали майстерню з обробки каменю. Загалом науковці знайшли кілька тисяч предметів – стародавніх знарядь полювання і праці, зброї тощо. Частково ці речі збереглися в Клюсівському музеї.
А як справи цієї установи зараз? Вона міститься в окремій кімнаті, у приміщенні сільради. Експонатів цілком достатньо, аби відвідувач міг скласти належне уявлення про історію краю. Усі, хто сюди приходить, зазнають ніби подиху старовини й відчувають якийсь дивний зв’язок з минувшиною.
Чесно кажучи, музей потребує ремонту. Торік лагодили дах, бо підтікав, щось фарбували та білили. Але всього цього замало. І вивіску вже час замінити. Хоча, коли врахувати, що все робиться на ентузіазмі, що музейний доглядач Г.І. Третяк виконує свої обов’язки за символічну платню – то чи можна в такій ситуації вимагати чогось більшого?
Чимало клюсівчан пишаються своїм музеєм. Як не як – окраса села, щось самобутнє, те, чого немає майже ні в кого іншого. Можливо, саме нагадування про особливість Клюсів додасть його мешканцям трохи сили, аби не втратити надію на продовження буття своєї малої батьківщини. Не даремно ж Всевишній беріг цей населений пункт протягом тисячоліть. Було б дуже боляче, якщо мине кілька десятків років і згадка про ще один населений пункт зникне з карти нашого району... Та й сам район чи існуватиме в майбутньому?
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Можливо, цього б ми зараз і не знали, коли б не ентузіаст-археолог, вчитель сільської школи П.І. Толочко. Саме він у 1964 році поклав початок дослідженням пізньопалеолітичної стоянки первісних людей, знайденої на околиці села. У сивій давнині там не просто жили наші предки. Вони мали майстерню з обробки каменю. Загалом науковці знайшли кілька тисяч предметів – стародавніх знарядь полювання і праці, зброї тощо. Частково ці речі збереглися в Клюсівському музеї.
А як справи цієї установи зараз? Вона міститься в окремій кімнаті, у приміщенні сільради. Експонатів цілком достатньо, аби відвідувач міг скласти належне уявлення про історію краю. Усі, хто сюди приходить, зазнають ніби подиху старовини й відчувають якийсь дивний зв’язок з минувшиною.
Чесно кажучи, музей потребує ремонту. Торік лагодили дах, бо підтікав, щось фарбували та білили. Але всього цього замало. І вивіску вже час замінити. Хоча, коли врахувати, що все робиться на ентузіазмі, що музейний доглядач Г.І. Третяк виконує свої обов’язки за символічну платню – то чи можна в такій ситуації вимагати чогось більшого?
Чимало клюсівчан пишаються своїм музеєм. Як не як – окраса села, щось самобутнє, те, чого немає майже ні в кого іншого. Можливо, саме нагадування про особливість Клюсів додасть його мешканцям трохи сили, аби не втратити надію на продовження буття своєї малої батьківщини. Не даремно ж Всевишній беріг цей населений пункт протягом тисячоліть. Було б дуже боляче, якщо мине кілька десятків років і згадка про ще один населений пункт зникне з карти нашого району... Та й сам район чи існуватиме в майбутньому?
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий