- Батьки допомагали будувати, бо попередні господарі продали той, що був, іншим людям ще раніше. А як у селі без сараю? Я корову у посаг отримала. Не тримати ж її просто неба, - каже Ліда.
24 травня їй виповнився 21 рік. Коли виходила заміж, було 19. Сашку тоді щойно «стукнуло» 18. Весілля гуляли 18 липня - якраз на день його народження.
Про таких зазвичай кажуть : не встигли нагулятися, а вже хомут на шиї.
Нічого страшного, - посміхаються Пархоменки. І додають: трохи страшно все-таки було. На початку – коли майже відразу після дитинства опинилися з купою дорослих проблем.
Попервах трохи пожили у тещі, - розповідає Сашко. – Мої батьки теж до себе запрошували. Але ми вирішили, що краще - самим. І купили хату. Ліда уже з неї народжувати їхала.
Ніби на замовлення, хата стоїть у такому місці, що від неї і до одних, і до інших батьків недалеко.
- У випадку чого можна швиденько збігати пожалітись - поплакатись.
- Можна, та ми не бігаємо. Самі заварили кашу, самі й розбираємось.
«Каша» , - розказують , - «заварилась» майже чотири роки тому, коли обоє навчалися в Тихоновицькій ЗОШ. (У Гуті школу давно закрили). Ліда – в одинадцятому класі, Сашко – в десятому.
Була весна. Він провів її з клубу. І незчувся, як симпатична білявка витіснила з голови уроки. Добре, що до останнього дзвоника залишалося недовго.
На Лідиному випускному він був уже як її хлопець. Про одруження я тоді навіть не думав, - зізнається.
А я мріяла, що житиму у місті, - додає Ліда.
У вересні 2008-го вона пішла вчитися у Щорське вище професійне училище лісового господарства – на секретаря керівника та оператора комп’ютерного набору. Сашко – в одинадцятий клас. Зустрічалися тільки на вихідних та у свята. Так минув рік. Наступний обіцяв бути таким самим: вона закінчила училище, він подав туди документи.
Обставини були проти них. Та закохані їх перемудрили. Ліда пішла вчитися по другому колу. На штукатура.
Не вдалось знайти роботи за отриманою спеціальністю, - пояснює. – Думала, що з цією влаштуюсь десь на будівництві.
Сашко тільки посміхається. Його документ про професійну освіту (лісника) теж припадає пилом. Може, колись знадобиться. А – ні , не біда. Головне - під час навчання були разом.
Це був наш медовий місяць. Він тривав майже рік, - згадують радісно. – Ми були щасливі. Під чужими дахами квартир, які винаймали. За будь-якої погоди.
Після закінчення училища вони одружилися. А через три місяці народилася Анечка. У нинішньому жовтні їй виповниться два роки. Красунечка з блакитними (батьковими) оченятами.
Тепер зрозуміло, чому вам було не до весільної подорожі, - кажу молодим.
Відразу стільки всього звалилося, - зітхають. - Ми старалися з усіх сил, та без рідних нізащо б не справились. Велике їм спасибі. А ще більше – за те, що не робили трагедії з того, що сталося.
Практично відразу після весілля Сашко пішов працювати на пилораму до приватника. ( Це – єдине діюче в Гуті Студенецькій підприємство). Спочатку був стропальником. Зізнається: з незвички було страшенно важко. Приходив додому і падав від утоми. Але з часом втягнувся. Згодом здав на права. Тепер працює водієм у того ж підприємця. Каже: дуже зручно - два дні на роботі, два дома. Є час для домашніх справ.
Потроху вчимось хазяїнувати, - посміхаються. І цим явно скромничають. Бо навіть побут почали облаштовувати як справжні господарі – з холодильника.
Та головне – вони люблять одне одного. І ні про що не шкодують.
Марія Ісаченко
На знімку: Саша, Ліда та Анечка Пархоменки живуть у своїй власній оселі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий