Лісогосподарська галузь є однією з базових для економіки нашого району. Це – сотні працюючих, вагомі відрахування до бюджету, зрештою – належне формування місцевої екосистеми. Десятиліттями лісівники Щорсівщини підтверджували свою здатність ефективно і професійно виконувати поставлені державою завдання.
Проте останнім часом на фоні деяких новацій відверто суперечливого характеру у людей все частіше з’являється думка: що буде далі?
Розмова з керівником Новоборовицького лісництва М.К. Аніщенком почалася традиційно – про показники роботи. Так, у першому півріччі на рубках головного користування при плані 3200 було заготовлено 3400 кубометрів деревини, на рубках догляду – 627 кубів (план був – 500). Догляд за лісовими культурам на землях держлісфонду проведено на площі 75 гектарів (план – 65), на колишніх колгоспних землях – 22 га (планували 20). Здавалося б, працівники підприємства можуть упевнено дивитися в майбутнє, але…
Ініційовані зі столиці реформи ставлять під сумнів багато з того, що було основою традиційного ведення лісового господарства. Скажімо, є ідея – лісництво має складатися з 2000 гектарів угідь, а його штат нараховувати чотири спеціалісти – лісничого, помічника та двох майстрів. Можливо, така «оптимізація» й призведе до покращення управління чи економії, однак які наслідки будуть конкретно для Новоборовицького лісництва, яке розкинулося на шести тисячах гектарів? По-перше, його можуть поділити на три частини. По-друге, реально працюючих залишиться удвічі менше, ніж є зараз. Решту спробують перевести у статус приватних підприємців, які «надають послуги з лісозаготівлі, лісовідтворення тощо». А ще ж треба врахувати – якісно вести справу без пожежних і охорони лісу теж не вийде. Чи буде від цього краще людям? Особливо, коли врахувати, що серед народу зміни в лісовому господарстві асоціюються перш за все зі скороченням робочих місць. Згадаймо: колись колектив Новоборовицького лісництва нараховував 84 працівники, зараз – 31. Головне ж – будь-яке реформування повинно спиратися на твердий закон, а ось з цим у нашій державі – очевидні складнощі. До того ж спостерігаються явні розбіжності між планами, які народжуються в столиці, й реаліями, що існують «на землі». Мабуть, доречним буде приклад завдання, поставленого перед лісгоспом: прокласти лісову дорогу з твердим покриттям від Загребельної Слободи до Гути Студенецької. Це, мовляв, потрібно для завантаження саме у лісі фургонів, які вивозитимуть деревину до споживачів. Думка слушна, проте як підрахувати – за скільки років окупляться багатомільйонні вкладення у цей проект довжиною близько 16 кілометрів?
Схожих прикладів непростої ситуації у лісовій галузі – достатньо. Дехто припускає, що ця колотнеча пояснюється легко: у державі неприватизованими (тобто ще не розтягнутими) лишилися два ресурси – ліс і земля. Тому й тривають довкола них усілякі «маневри». І як не прикро констатувати, але на місцевому рівні розв’язати проблеми лісового господарства неможливо. Таке зробити під силу тому, хто здатний впливати на державну політику в цій сфері. А для цього потрібна людина, яка не просто добре обізнана з роботою лісівників, знаючи про повсякденне життя усієї Щорсівщини не з сухих статистичних звітів. Словом, той, хто є своїм для нашої громади. Лісівники ж повинні обов’язково сказати своє вагоме слово, аби потім не було соромно перед нащадками. Тут дійсно: мовчання може стати початком кінця. Але коли люди йдуть разом – вони стають сильнішими.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Проте останнім часом на фоні деяких новацій відверто суперечливого характеру у людей все частіше з’являється думка: що буде далі?
Розмова з керівником Новоборовицького лісництва М.К. Аніщенком почалася традиційно – про показники роботи. Так, у першому півріччі на рубках головного користування при плані 3200 було заготовлено 3400 кубометрів деревини, на рубках догляду – 627 кубів (план був – 500). Догляд за лісовими культурам на землях держлісфонду проведено на площі 75 гектарів (план – 65), на колишніх колгоспних землях – 22 га (планували 20). Здавалося б, працівники підприємства можуть упевнено дивитися в майбутнє, але…
Ініційовані зі столиці реформи ставлять під сумнів багато з того, що було основою традиційного ведення лісового господарства. Скажімо, є ідея – лісництво має складатися з 2000 гектарів угідь, а його штат нараховувати чотири спеціалісти – лісничого, помічника та двох майстрів. Можливо, така «оптимізація» й призведе до покращення управління чи економії, однак які наслідки будуть конкретно для Новоборовицького лісництва, яке розкинулося на шести тисячах гектарів? По-перше, його можуть поділити на три частини. По-друге, реально працюючих залишиться удвічі менше, ніж є зараз. Решту спробують перевести у статус приватних підприємців, які «надають послуги з лісозаготівлі, лісовідтворення тощо». А ще ж треба врахувати – якісно вести справу без пожежних і охорони лісу теж не вийде. Чи буде від цього краще людям? Особливо, коли врахувати, що серед народу зміни в лісовому господарстві асоціюються перш за все зі скороченням робочих місць. Згадаймо: колись колектив Новоборовицького лісництва нараховував 84 працівники, зараз – 31. Головне ж – будь-яке реформування повинно спиратися на твердий закон, а ось з цим у нашій державі – очевидні складнощі. До того ж спостерігаються явні розбіжності між планами, які народжуються в столиці, й реаліями, що існують «на землі». Мабуть, доречним буде приклад завдання, поставленого перед лісгоспом: прокласти лісову дорогу з твердим покриттям від Загребельної Слободи до Гути Студенецької. Це, мовляв, потрібно для завантаження саме у лісі фургонів, які вивозитимуть деревину до споживачів. Думка слушна, проте як підрахувати – за скільки років окупляться багатомільйонні вкладення у цей проект довжиною близько 16 кілометрів?
Схожих прикладів непростої ситуації у лісовій галузі – достатньо. Дехто припускає, що ця колотнеча пояснюється легко: у державі неприватизованими (тобто ще не розтягнутими) лишилися два ресурси – ліс і земля. Тому й тривають довкола них усілякі «маневри». І як не прикро констатувати, але на місцевому рівні розв’язати проблеми лісового господарства неможливо. Таке зробити під силу тому, хто здатний впливати на державну політику в цій сфері. А для цього потрібна людина, яка не просто добре обізнана з роботою лісівників, знаючи про повсякденне життя усієї Щорсівщини не з сухих статистичних звітів. Словом, той, хто є своїм для нашої громади. Лісівники ж повинні обов’язково сказати своє вагоме слово, аби потім не було соромно перед нащадками. Тут дійсно: мовчання може стати початком кінця. Але коли люди йдуть разом – вони стають сильнішими.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий