«Будь-яка словесна оповідь про Францію не передасть у всій повноті отриманих там вражень. Цю країну треба побачити на власні очі», - сказала керівник хореографічного колективу «Ягідки» Світлана Горбатович про цьогорічні гастролі наших танцюристів за кордоном.
Розповідаючи, чим відрізнявся другий візит від першого, Світлана Горбатович зауважила: більшість дітей цього разу була краще підготовлена до перебування в іноземному оточенні. Для сімох з дванадцяти ця поїздка виявилася повторною, до того ж добре далися взнаки річні курси французької мови, організовані в Щорсі за допомоги асоціації «Люба Лор’ Україна». Спілкування з французами тепер було відчутно простішим.
Стосовно, власне, творчого аспекту поїздки, то «Ягідки» взяли участь в 11 концертах, де представили на розсуд публіки 7 танцювальних композицій. Загалом вони підтвердили своє реноме юних майстрів сцени, отримавши цілком заслужені оплески від тамтешньої публіки.
А поза тим наші співвітчизники продовжили відкривати для себе Францію. І допомогла їм у цьому пізнавально-розважальна програма, про яку подбала французька сторона. Сказати, що організовані екскурсії були різноманітні – означає практично нічого не сказати. Вони були неймовірно насичені «повчальним, цікавим і корисним» водночас. Французькі партнери вирішили показати українцям не лише історичні надбання своєї Батьківщини, а й ознайомити з повсякденним життям. Тріумфальна арка в Парижі (збудована за ініціативи Наполеона Бонапарта), яка до певної міри є символом величі й звитяги французької зброї, неймовірної краси інтер’єр Паризької опери, старовинні фортеці й палаци аристократичних родин – все це немов зійшло зі сторінок наших дитячих казок і стало реальністю. Разом з тим українська делегація побувала на звичайному сільському цвинтарі, де похований Президент Франції Шарль де Голь. На його могилі – скромна плита з коротким написом. Жодної помпезності, виняткова скромність… Натомість пошана до святої Жанни (Д’Арк) впадає в очі відразу.
До речі, про релігію. У Франції церкви відчинені цілий день. І навіть, якщо там немає священика або диякона – людина може зайти у храм, помолитися, покласти гроші й запалити свічку…
Дуже цікавим виявився візит до музею фарфору. Тамтешні умільці здатні зробити розпис предметів побуту в гаммі з кількох сотень (!) кольорів. Особливо цінним вважається так званий крапельний метод. Безліч вражень залишив по собі й візит у місто, де виробляють кришталь «Бакара». Там є спеціальний музей, де експонуються найкращі зразки склодувного мистецтва. (Дехто з української делегації лише тепер усвідомив усю цінність кришталевих келихів, подарованих на весілля кількадесят років тому). Оригінально виглядали також експонати в збірні старовини, де головна увага була зосереджена на давньому народному французькому взутті – дерев’яних черевиках «сабо». (Це як в українців – шкіряні чоботи або постоли). Однак все вищенаведене, так би мовити, для освіти й для душі. А що було «для тіла»? Перш за все – перебування на козиній фермі в горах. Її власник у рамках розвитку так званого зеленого туризму продемонстрував, на що здатний простий господар. Утримує худобу в природних (екологічно чистих) умовах, готує чудовий сир і приймає гостей. Розміщує їх, годує, а ще – дозволяє їм видавати корми, доїти або просто гладити свої рогаті створіння. Для деяких французів таке дозвілля – справді екзотика. Ну а для селянина – реальний заробіток. Він має цілий фільм про своє господарство, інформаційний буклет про послуги тощо. Оце вже дійсно, кажучи нашим прислів’ям, вміє і готувати, і подавати.
Добре запам’ятався візит на сирзавод. Слід зауважити, що «фромаж» - ледь не обов’язковий продукт щоденного раціону французів. Українцям показали виробництво і дали скуштувати 15 сортів сиру. Було настільки смачно, що на практиці справдилася стара істина: козакам мало постав – з’їдять, а багато поклади – теж не залишать… Що цікаво, є сорти, які зберігаються, чи то краще сказати – витримуються, по кілька років. Напевно, найкращим вважається «Мюнстер». Його готують «з молока корів окремої породи – чорні боки й білі спини, які випасаються на спеціальних, чистих луках». Більш ходовий – «Брі». Його аналог в українських магазинах коштує 175 гривень за кіло.
Гарно збадьорилися наші танцюристи під час походу в гори. (Свіже повітря, мальовничі краєвиди дуже нагадували українські Карпати). Їхнім наставникам там випала нагода продемонструвати свій кулінарний хист, приготувавши борщ. Французам він дуже сподобався, хоча ця страва здалася їм доволі складною у приготуванні. (На думку ж українців – нічого особливого, хоча, коли порівняти борщ з відомим французьким цибуляним супом, то дійсно, він складний).
… Відпочинок теж був змістовним. Парк атракціонів, розважальний фортечний комплекс, де пропонувалося взяти участь у грі на кшталт «Форт Буайяр», пляж на водосховищі, вправи у стрільбі з лука. А ще – прогулянки старовинними французькими містами. По їхніх вуличках не хочеться їздити, по них так приємно ходити пішки. І час від часу – зупинятися біля магазинів, які торгують усілякими дрібницями, подарунками. Там є з чого вибрати.
Коли делегація українських танцюристів перебувала в Парижі, то просто неподалік Єлисейських полів зустріла колег – хореографічний колектив зі Львова. Таким чином підтверджено, що наша етнокультура є цікавою для широкого кола французьких глядачів. Тож декому в нашій країні варто задуматися над таким фактом і дещо з іншого, сучасного, боку поглянути на споконвічні національні надбання українців. Мистецтво України поступово, але впевнено доноситься до французів. І важлива роль у цьому процесі належить неурядовим організаціям на кшталт «Люба Лор’ Україна». Бо саме зусиллями ентузіастів – таких як Даніель Бедлем – наші народи краще пізнають традиції один одного.
Підсумувати враження від перебування танцюристів з України у Франції можна просто: по-перше, кожен з них відчув неповторність й унікальність власної національної культури, а, по-друге, усвідомив існування орієнтирів, за якими триває життя у інших народів. Європа – це не лише чисті тротуари і рівні автошляхи. Це передовсім дух давнини і сила історичного спадку. А Франція – це, в першу чергу, неймовірної краси старовинні вітражі в каплиці Сен-Шапель, а не мерехтіння флаконів з парфумами фірми Діор. Можливо, для когось європейські цінності полягають у високому рівні добробуту, але все ж таки головне у традиційній Європі – панування принципів свободи, порядку і людської гідності. А ще - шанування християнських підвалин світобачення. Не забуваймо про це.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий