- За великим рахунком так і було, - посміхається жінка. – Навколо – тайга. Взимку на вулиці – мінус 50. У гуртожитку трохи тепліше. Але риба на кухні не розморожується. Вода – привозна. Найближчий магазин – за шість кілометрів. Але ми були молоді і все обертали в позитив. Купалися в річках з льодяною водою, влітку збирали в тайзі ягоди та гриби (їх там - море), а в морози ходили туди смажити шашлики. Жили дружно, з радістю. Приготує хтось свою національну страву – запрошує всіх: уже свято. А як траплялися перебої з електрикою, варили і їли на подвір’ї. Один казан, один стіл – на всіх. Дверей ніхто ніколи не замикав – довіряли одне одному на всі сто. Артисти до нас часто їздили.
Жінка не приховує: провела в селищі Тиндинському (тепер – місто Тинда) 9 найкращих років свого життя. Тут вийшла заміж, народила сина. Коли зрозуміла, що подружнє життя не складається, зібрала речі і поїхала додому в Кучинівку. І практично відразу пошкодувала про це.
- Тоді, щоб не дуже сумувала за життям на БАМі, випадок послав мені Гошу, - розказує. – Він і досі веселить нас із мамою, хоч за цей час постарів і уже не такий проворний, як раніше.
- Ходить, як я, - додає Маріїна мати Парасковія Міщенко і показує ціпок, без якого і кроку не ступить.
Нічого дивного – обоє уже в солідному віці. Жінці – 84, гусаку – 23 роки.
- Після БАМу мені захотілося господарства, - згадує Марія. – Накупувала всякої живності. І п’ятьох гусенят на додачу. Вони виявилися вдалими на почин. Усі виросли, вивели нових.
З усього виводку залишила на зиму двох гусок і гусака. Він і молодим вигідно вирізнявся з-поміж інших. А до весни з нього виріс справжній хазяїн.
За ці двадцять три роки у дворі всякої птиці перебуло – тримала по 50-60 голів, а такого розумного жодного не було. Тому тільки його називаємо на ім’я – Гоша.
Не було випадку, щоб він підійшов до корита, поки всі не наїлися. Або щоб привів додому з річки не весь табун. Ми вже знали: якщо гуси прийшли ввечері без Гоші, значить, він розшукує якогось гусеня, що відлучилося чи заблукало.
Бувало, забудемо до їхнього повернення відчинити хвіртку – табун не розходиться: стоїть і чекає, а Гоша смикає за мотузку, гримить клямкою, поки не почуємо і не впустимо у двір усю його команду.
Він і індичат допомагав ростити. Вони, коли малі, такі задерикуваті! Гоша, як побачить, що вони б’ються, підійде, просуне між ними шию, посичить – і забіяки розбігаються. Тепер, коли постарів, молоді гусаки його не слухаються, ганяють. А в бідолахи нема сил відігнати нахаб – доводиться захищати. Ми любимо його. Хай живе - скільки зможе…
P.S. У середньому тривалість життя свійських гусей - 20 років.
Марія Ісаченко
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий