Іванів пай

- Ну нарешті дочекався! – з полегшенням зітхнув Іван Твердохлібов. – Отримав земельний пай. Став власником. Ось вона – годувальниця. Три гектари землі і гайок з копанкою.

- Зберу врожай, - почав забігати думками наперед, - продам, особнячок збудую, а поруч – хороший сарай. З копанки зроблю озеро, гусей розведу. Хазяїном стану – на всеь район знаменитий буду. Досить у тілогрійці ходити. Куплю шкіряне пальто, норкову шапку і «від пуза» наїмся тюльки.
Сонце по-весняному припікало. Іван взяв лопату, куплену ще в застійні часи, і так на неї натиснув, що вона не витримала – зламалася. Довелося іти до сусіда – Василя Петровича. Він у свій час гав не ловив – прихватизував колгоспний трактор і комбайн на додачу. І земельки припас – нівроку. Словом, став фермером. Сусідку Марію поховали – Петрович додав до свого поля і її три гектари. Добрий шмат землі у Грицька Одуда виміняв за пляшку горілки.
Зайшов до нього Іван. Зняв шапку на порозі.
- Доброго здоров`я, Петровичу! – поклонився. – Допоможіть горе горювати. Треба б тракторцем землю зорати.
- Це можна, - привітно посміхнувся Петрович. – Нас як при соціалізмі вчили – «людина людині – друг, товариш і брат». Трактор онде під грушею. Бери. Ти ж тракторист, сам упораєшся.
Іван ледве встиг подякувати – з усіх ніг кинувся до трактора.
- Секундочку, - зупинив його господар. – Ми ж за платню не побалакали.
- Заплачу скільки скажете.
- Воно то так, - розмірковує далі господар. – Але ринок є ринок. Треба документи підписати, щоб усе було по закону.
Іван підписав не думаючи. І все літо користувався трактором.Коли настав час збирати урожай, знову прийшов до Петровича.
- Мені б комбайн на день-другий.
- Не можу, дорогий, самому треба.
Побіг до інших, і ті не дають – свій хліб збирають. Потім дощі пішли.
Осипалась Іванова золота нива. А тут і Петрович на порозі:
- Борг за тобою, сусіде.
- Побійся Бога, я ж не зібрав урожай!
- А це – твої проблеми. Слухай, що написано, - витягує з кишені підписаний всеною договір: «У випадку несплати я, Іван Твердохлібов, передаю увесь свій земельний пай…»
- Не віддам зе-е-емлю! – щодуху закричав Іван і …прокинувся.
Над ним стояла схвильована дружина.
- Ти так кричав усю ніч, наче в прірву падав.
Іван засопів, взувся у стоптані чоботи і нічого не сказав у відповідь.
Георгій ЛЕПНЮК