Від простого пожежного – до старшини

На цьогорічний День працівників цивільного захисту України (рятівника) Міністерська грамота буде вручена старшині-водію 8-ої Державної пожежно-рятувальної частини (м.Щорс) Володимиру Аквілову.

За 12 років роботи тут він пройшов чимало сходинок професійного росту: пожежний – командир відділення – начальник караулу - старшина. У його прямі обов’язки не входить кермування пожежною машиною, але за форс-мажорних обставин він разом з пожежними їде на виклик.
Особливо напружений у цьому відношенні був 2010-й рік. Бувало таке, що протягом доби не вдавалося навіть зайти додому: на території району виникло вісім пожеж.
- 17 серпня нам з напарником довелося ліквідувати три пожежі, навіть не заїжджаючи до пожежної частини: повідомлення про загорання знаходили нас просто в дорозі.
Через те, що невдало (жартує) вибрав місце помешкання (за кілька метрів від роботи), до його звертаються як до швидкої допомоги.
Попри невелику зарплату, недостатнє матеріальне забезпечення («З початку року не отримали жодного літра бензину. Тримаємось завдяки допомозі РДА і небайдужим керівникам», - додає начальник ДПРЧ Роман Силенко), Володимир Аквілов місце роботи змінювати не збирається. «У нас підібрався надзвичайно хороший колектив, керівництво професійне і небайдуже, – говорить із гордістю. - Встаєш ранком, і хочеться іти на роботу».
У родині Аквілових підростає чотирирічний Женя.
- Буде пожежним, як тато? – запитую Володимира. Він посміхається:
- Схоже на те. Принаймні, з колективом уже познайомився. Знає, хто коли на чергуванні.
Цікавлюсь, що найбільше пригнічує в роботі.
Іноді – людська невдячність. Буває так: зробили все, що могли. Врятували. Допомогли. А замість елементарної подяки – «Пізно приїхали. Рухались, як сонні мухи». Від цього почуваєшся дуже пригнічено.
А бувають поряд з екстрімом і курйозні випадки?
Аякже. Якось гасили пожежу в приватному будинку в одному із сіл. Господарю вже нічим допомогти не можна було. Ми поклали тіло неподалік від палаючого дому і від’їхали по воду: будинок ще можна було врятувати. Повертаємось: тіла нема. Ми в паніці. Добре, що помітили у витоптаному снігу слід від санчат (діло було взимку). Бабусі вирішили, що негоже небіжчику перебувати просто неба, завантажили його на санчата і відвезли в сусідню хату, щоб облаштувати його там для похорон. Отаке буває: і трагедія, і від посмішки важко втриматись.
І насамкінець – традиційні вітання зі святом. «Здоров’я усім, добра, миру і злагоди, - говорить Роман Силенко. – А ще – щире спасибі за відданість роботі».
Марія ІСАЧЕНКО, фото автора
Старшина-водій 8 ДПРЧ
Володимир Аквілов.