Що робити, коли навпроти вікон – смітник

У тому, що пресловутий «закон підлості» таки діє, щорсівчанин Віктор Пій переконався ще 20 з лишнім років тому. Саме тоді він – затятий природолюб, для якого обгортка з­під морозива, кинута на березі річки, – майже драма, отримав квартиру, що виходила вікнами на смітник.

­ Тоді він був набагато ближче, ніж зараз, ­ згадує Вікторова дружина Ольга. – Уявіть собі: десяток переповнених контейнерів. Над ними – воронячі зграї. Це перше, що ми бачили, виходячи на балкон ( родина мешкає на другому поверсі – авт.). Згодом з’ясувалося, що під контейнерами проходить якийсь кабель. Їх пересунули на пару десятків метрів в глибину двору. Для нас це було свято…

Та частина вулиці Енгельса, де живуть Пії, забудована двоповерхівками. Більшість їхніх мешканців – колишні працівники ПМК­215. Роботящі новосели ( серед них було багато вихідців із сіл) забудували прибудинкову територію численними сараями та сарайчиками. Там і зараз не в дивовижу кури, гуси, поросята.
Здавалося б, що тут вдієш? Але Віктор не збирався кожний новий день починати із споглядання відходів.
Перше – наперше, відгородився від смітника: насадив цілий ряд вишень. Тепер вони розрослися, і з вікон видно насамперед їхні красиві густі крони.
На маленькому клаптику землі під балконом Віктор з Ольгою створили мініатюрний ботанічний сад. Фруктові дерева в ньому прищеплені по кілька разів – різними сортами. Квіти підібрані так, що цвітіння не припиняється з ранньої весни до заморозків. Нинішнього літа, коли спека випалила зарослі бур’янами сусідні ділянки, їхній зелений острівець був, наче оазис.
­ Повз нього важко пройти байдужим, ­ зауважила якось господарям.
­ Так і не проходять, ­ іронічно посміхається Віктор. ­ Украли дивовижної краси білу троянду, викопали 9 кущів лілей, іриси. Взяли найкращі.
­ Хіба невисокий штахетник – перепона для злодіїв? – зітхає й Ольга. – Та нічого, місце не пустуватиме. Насадимо, насіємо нових. На крайній випадок, Вітя привезе «диких» ­ з лісу чи десь біля Снові кущик викопає.
Чоловік розказує: як тільки пригріє сонце, вдома його не втримаєш і на прив’язі. Кожного дня (після роботи) їде велосипедом то до лісу, то на річку.
Рибалить з дитинства. Коли виповнилось 16, батько подарував спінінг. На нього він і впіймав 8­кілограмову щуку.
­ Відтоді такі крупні жодного разу не траплялися. Чотири двісті – не більше, ­ розводить руками. – Бувало, що і без нічого додому приходив.
­ Зате хвалився: таку красиву жабу бачив. Наче з казки, ­ сміється Ольга. – Тому, коли виїжджаємо на річку всією сім’єю, завжди беру з холодильника набір для юшки : а раптом підведе рибацька удача, бо ловить Вітя тільки на спінінг. «Елекронщики», що нищать у річці все живе, - то найбільші його вороги.
Разом вони уже 35 років. Віктор – механізатор, у Ольги дві професії: швачка і вихователь. А довелось займатись торгівлею – донедавна були приватними підприємцями. Тепер він сам працює у приватника – на пилорамі (до пенсії ще три роки). Ользі ­ 55. Для чоловіка вона продовжує залишатися молодою і привабливою. Він часто дарує їй квіти.
Каже: родина ( у Піїв двоє дітей і стільки ж онуків) та природа – це найкраще, що може бути в житті.
Ольга щасливо посміхається і пригощає варенням, звареним з урожаю тих самих вишень, що колись насадив чоловік…
Марія Ісаченко
Фото автора