Це був звичайний день у звичайному селі. Святкова передноворічна атмосфера вже почала наповнювати оселі мешканців цього приміського населеного пункту.
Хоч яке життя буває, але в ньому завжди знаходитиметься місце для свята. Щоправда, думки щодо Нового року інколи переривалися міркуваннями про вибори до нової громади. „Сусіди вже проголосували, може, й мені піти?” – запитала сама у себе Тетяна. Але потім усе ж таки вирішила лишитися вдома. Поралася на кухні, час від часу визираючи у вікно. Ніби якийсь внутрішній голос підказував їй: незабаром щось трапиться. Хата жінки знаходиться на околиці, тож добре видно, хто заходить до села. Раптом на очі молодиці потрапив чоловік, котрий рухався з боку лісу й тягнув за собою чималу ялинку. Його трохи похитувало, схоже, він заздалегідь перехилив 100 грамів „для хоробрості”. Йшов дядько, обережно озираючись. Було схоже, що зайві свідки „операції” йому не потрібні. Тож яким чином він „розжився” на лісову красуню – здогадатися не складно.
Раптом Тетяні спало на думку – обміняти ялинку на щось корисне. Вийшла на вулицю і гукнула чоловіку: чи погодиться він віддати свій „товар” за пляшку самогону. Той, на мить замислившись, відмовив і запропонував свій варіант: 50 гривень. Жінка на таке не пристала й повернулася до домівки. І вже на кухні подумала – а, може, влаштувати „виставу”? В коморі висіла міліцейська форма, яка дісталася їй при нагоді – добра людина залишила. Довго не вагаючись, вдягла мундир і рушила наздоганяти власника ялинки. Той майже відразу помітив переслідування. Але здаватися не схотів. Кинув здобич, проте зупинився неподалік, метрів за п’ять, і став чекати. Тетяна, грізно насупивши брови (так роблять правоохоронці у кінофільмах), спитала: ну що, вкрав? Відповіддю була красномовна мовчанка. Тому вона продовжила: „То як, протокол складатимемо, чи що?” Чоловік погодився на «менше зло» й посунув своєю дорогою з порожніми руками. А кмітлива молодиця потягла ялинку до себе. І подумала: „Не схотів за пляшку – віддав задурно”. І чим ближче підходила до хати, тим міцнішою ставало її переконання: подібний досвід треба обов’язково використати ще раз у майбутньому. Зрештою, ще ж треба подбати про продукти на святковий стіл, а в куми є стара форма прикордонника. Її теж можна використати з практичною метою. Раптом знову пощастить...
Хоч яке життя буває, але в ньому завжди знаходитиметься місце для свята. Щоправда, думки щодо Нового року інколи переривалися міркуваннями про вибори до нової громади. „Сусіди вже проголосували, може, й мені піти?” – запитала сама у себе Тетяна. Але потім усе ж таки вирішила лишитися вдома. Поралася на кухні, час від часу визираючи у вікно. Ніби якийсь внутрішній голос підказував їй: незабаром щось трапиться. Хата жінки знаходиться на околиці, тож добре видно, хто заходить до села. Раптом на очі молодиці потрапив чоловік, котрий рухався з боку лісу й тягнув за собою чималу ялинку. Його трохи похитувало, схоже, він заздалегідь перехилив 100 грамів „для хоробрості”. Йшов дядько, обережно озираючись. Було схоже, що зайві свідки „операції” йому не потрібні. Тож яким чином він „розжився” на лісову красуню – здогадатися не складно.
Раптом Тетяні спало на думку – обміняти ялинку на щось корисне. Вийшла на вулицю і гукнула чоловіку: чи погодиться він віддати свій „товар” за пляшку самогону. Той, на мить замислившись, відмовив і запропонував свій варіант: 50 гривень. Жінка на таке не пристала й повернулася до домівки. І вже на кухні подумала – а, може, влаштувати „виставу”? В коморі висіла міліцейська форма, яка дісталася їй при нагоді – добра людина залишила. Довго не вагаючись, вдягла мундир і рушила наздоганяти власника ялинки. Той майже відразу помітив переслідування. Але здаватися не схотів. Кинув здобич, проте зупинився неподалік, метрів за п’ять, і став чекати. Тетяна, грізно насупивши брови (так роблять правоохоронці у кінофільмах), спитала: ну що, вкрав? Відповіддю була красномовна мовчанка. Тому вона продовжила: „То як, протокол складатимемо, чи що?” Чоловік погодився на «менше зло» й посунув своєю дорогою з порожніми руками. А кмітлива молодиця потягла ялинку до себе. І подумала: „Не схотів за пляшку – віддав задурно”. І чим ближче підходила до хати, тим міцнішою ставало її переконання: подібний досвід треба обов’язково використати ще раз у майбутньому. Зрештою, ще ж треба подбати про продукти на святковий стіл, а в куми є стара форма прикордонника. Її теж можна використати з практичною метою. Раптом знову пощастить...
Комментариев нет:
Отправить комментарий