Справжня родина – це набагато більше, ніж просто називатися родичами і час від часу підтримувати зв’язок. Родина – це унікальні особисті відносини між людьми з різними характерами, різними поглядами на життя, різними інтересами, але при цьому досягається гармонія, встановлюється довіра і повага між ними. Звичайно ж, у кожного буває поганий настрій, бувають конфлікти, але головне, що повинні робити рідні люди – це поважати одне одного.
У дружній родині Раїси та Євгена Мартиновичів зі Сновська всі дуже різні, але, мабуть, саме це їх і об’єднує. Одружилися вони в серпні 1975 року. У народі кажуть, якщо весілля у серпні, то подружжя буде і друзями, і коханими на все життя. Сім`я Мартиновичів є підтвердженням цьому. Вони виховали двох синів-красенів. Обоє вже самодостатні мужчини, дипломовані висококваліфіковані спеціалісти, причому закінчили вони по два вищі навчальні заклади.
Віталій, разом з дружиною Світланою, живе у Києві, працює у банківські сфері. У його родині підростають синочки – Костя (12 років) та Михайло (4 роки), продовжуючи рід Мартиновичів.
Син Ігор ще не одружився, працює в Чернігові програмістом. Нині це актуальна оплачувана і затребувана професія, яка відкриває перед ним великі можливості. Працювати доводиться багато і важко, та, щоб відволіктися від роботи, Ігор має хобі – він співає у хорі. Їздить періодично для цього в столицю.
Треба сказати, що родина Мартиновичів і педагогічна, і творча водночас. Бабуся Віталія та Ігоря - Ніна Василівна (нині вже покійна) довгий час викладала у міській школі №2. Мама - Раїса Василівна в цьому році відзначає ювілей – 40 років трудової діяльності у дитячій музичній школі ім.Н.Г.Рахліна. Тож і велику кількість своїх випускників може вважати родиною: всі вони пам’ятають її, поспішають зустрітися при нагоді. Батько - Євген Євгенович, пропрацювавши очільником райсільгоспенерго та майстром в райсількомунгоспі, після виходу на пенсію теж пішов на підробіток у музичну школу. Тож логічно, що Віталій та Ігор були учнями музичної школи, закінчивши відділ духових та ударних інструментів.
Хоч сини нині живуть окремо, та до батьків приїздять часто.
- У весняно-літній період особливо часто, - каже з любов’ю старший син Віталій. – Кожні вихідні радо зустрічаємося у Сновську в батьківському домі. Три роки тому ми посадили за всіма сучасними технологіями сад приблизно на 50 плодових дерев. Тепер доглядаємо за ним всі разом. Це вже наша сімейна традиція: спочатку працюємо в саду і на городі, а потім влаштовуємо собі кулінарне свято. Любимо готувати різні страви з м’яса, овочів, риби у дворі на мангалі, весь час експериментуючи з рецептами.
Якщо їдуть у гості, то обов’язково з подарунками і солодощами.
- Люблю, коли дарують картини, - каже Раїса Василівна. - Вони створюють своєрідний затишок в домі.
Новий рік і Великдень – це улюблені родинні свята, коли збираються всі за великим столом.
- Чи є ще у вас якісь родинні традиції?
- Так, ми з братом уже понад 10 років ходимо на вихідних у баню, - розповідає Віталій. – А останні роки у нас з’явилася ще одна гарна сімейна традиція: відзначати день народження бабусі - Тетяни Михайлівни Вільневецької, маминої мами. Нещодавно їй виповнилося 85. Живе вона окремо в своєму будиночку. Тримає ще невеличке господарство – кури, кролики. Десь після 70–ти її років ми вирішили, що кожен день народження – то вже ювілей для неї. І щороку збираємося вдома у бабусі всі, без винятку, щоб привітати її, поговорити, згадати минулі часи. Порівняти, які були людські цінності колись, як вони змінюються з часом.
Дійсно, не все ж вимірюється в грошах. Добре слово і увага бувають іноді важливіші за будь-які коштовності.
У родині Мартиновичів всі відкриті, готові до спілкування між собою і взаємодопомоги. Вони ділять разом радощі кожного, і проблеми вирішують теж разом. Ніхто не закривається у своїй мушлі, ніхто не відвертається. Хоч у кожного свої погляди, свої характери, своя мета в житті, різний вік. Навіть наймолодші Костя і Михайлик – вже особистості і лідери.
- Тому влітку у бабусі й дідуся живуть по черзі, - посміхається їхній батько, - бо сперечаються, кому бути головним.
Зростати у люблячій родині, а потім вже дорослими з радістю прилітати на крилах до батьківського дому – то, мабуть, найбільше щастя в житті кожного.
- Як Вам вдалося налагодити такі родинні стосунки, в чому секрет? – запитуємо у Раїси Василівни.
- У взаєморозумінні, - відповіла вона, навіть не вагаючись, – чого бажаю щиро і всім родинам.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото з сімейного
архіву Мартиновичів
Віталій, разом з дружиною Світланою, живе у Києві, працює у банківські сфері. У його родині підростають синочки – Костя (12 років) та Михайло (4 роки), продовжуючи рід Мартиновичів.
Син Ігор ще не одружився, працює в Чернігові програмістом. Нині це актуальна оплачувана і затребувана професія, яка відкриває перед ним великі можливості. Працювати доводиться багато і важко, та, щоб відволіктися від роботи, Ігор має хобі – він співає у хорі. Їздить періодично для цього в столицю.
Треба сказати, що родина Мартиновичів і педагогічна, і творча водночас. Бабуся Віталія та Ігоря - Ніна Василівна (нині вже покійна) довгий час викладала у міській школі №2. Мама - Раїса Василівна в цьому році відзначає ювілей – 40 років трудової діяльності у дитячій музичній школі ім.Н.Г.Рахліна. Тож і велику кількість своїх випускників може вважати родиною: всі вони пам’ятають її, поспішають зустрітися при нагоді. Батько - Євген Євгенович, пропрацювавши очільником райсільгоспенерго та майстром в райсількомунгоспі, після виходу на пенсію теж пішов на підробіток у музичну школу. Тож логічно, що Віталій та Ігор були учнями музичної школи, закінчивши відділ духових та ударних інструментів.
Хоч сини нині живуть окремо, та до батьків приїздять часто.
- У весняно-літній період особливо часто, - каже з любов’ю старший син Віталій. – Кожні вихідні радо зустрічаємося у Сновську в батьківському домі. Три роки тому ми посадили за всіма сучасними технологіями сад приблизно на 50 плодових дерев. Тепер доглядаємо за ним всі разом. Це вже наша сімейна традиція: спочатку працюємо в саду і на городі, а потім влаштовуємо собі кулінарне свято. Любимо готувати різні страви з м’яса, овочів, риби у дворі на мангалі, весь час експериментуючи з рецептами.
Якщо їдуть у гості, то обов’язково з подарунками і солодощами.
- Люблю, коли дарують картини, - каже Раїса Василівна. - Вони створюють своєрідний затишок в домі.
Новий рік і Великдень – це улюблені родинні свята, коли збираються всі за великим столом.
- Чи є ще у вас якісь родинні традиції?
- Так, ми з братом уже понад 10 років ходимо на вихідних у баню, - розповідає Віталій. – А останні роки у нас з’явилася ще одна гарна сімейна традиція: відзначати день народження бабусі - Тетяни Михайлівни Вільневецької, маминої мами. Нещодавно їй виповнилося 85. Живе вона окремо в своєму будиночку. Тримає ще невеличке господарство – кури, кролики. Десь після 70–ти її років ми вирішили, що кожен день народження – то вже ювілей для неї. І щороку збираємося вдома у бабусі всі, без винятку, щоб привітати її, поговорити, згадати минулі часи. Порівняти, які були людські цінності колись, як вони змінюються з часом.
Дійсно, не все ж вимірюється в грошах. Добре слово і увага бувають іноді важливіші за будь-які коштовності.
У родині Мартиновичів всі відкриті, готові до спілкування між собою і взаємодопомоги. Вони ділять разом радощі кожного, і проблеми вирішують теж разом. Ніхто не закривається у своїй мушлі, ніхто не відвертається. Хоч у кожного свої погляди, свої характери, своя мета в житті, різний вік. Навіть наймолодші Костя і Михайлик – вже особистості і лідери.
- Тому влітку у бабусі й дідуся живуть по черзі, - посміхається їхній батько, - бо сперечаються, кому бути головним.
Зростати у люблячій родині, а потім вже дорослими з радістю прилітати на крилах до батьківського дому – то, мабуть, найбільше щастя в житті кожного.
- Як Вам вдалося налагодити такі родинні стосунки, в чому секрет? – запитуємо у Раїси Василівни.
- У взаєморозумінні, - відповіла вона, навіть не вагаючись, – чого бажаю щиро і всім родинам.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото з сімейного
архіву Мартиновичів
Комментариев нет:
Отправить комментарий