Мій відпочинок з дитиною на Чорному морі став вже історією. Але безліч теплих та яскравих спогадів про славну Одесу, санаторій Чкалова, що на Французькому бульварі, й досі живуть в уяві, бринять в душі. І не тільки через унікальний тамтешній клімат, велику кількість південного сонця, облаштований піщаний пляж, розвинену інфраструктуру, а й, власне, через людей, котрі там живуть і працюють.
Чемні, усміхнені, приязні і співчутливі до чужого горя – ось коротка характеристика одеситів і гостей міста, з якими і вже бачилася, і яких зустріла вперше.
Приміром, на залізничному вокзалі зовсім незнайома місцева молода компанія допомогла викликати економ-таксі, завантажити туди валізу і навіть... (це не з розряду фантастики!) оплатити виклик. Бігла за ними, щоби віддати ті 38 грн, а вони - категорично відмовлялися, обіймаючи мого ще маленького хлопчика... А потім йому весь час поступалися місцем в громадському транспорті, розмовляли з ним, як з рівним, демонструючи культуру і такт. Принаймні, як у нас, ніхто не спотикався і не задивлявся услід, втрапляючи у вибоїну чи калюжу на дорозі.
Насичене ароматом моря, специфічних трав і кущів чисте повітря благотворно впливало на весь організм, особливо на дихальну систему і хворе синове сердечко, а помірно прохолодна водичка (+19-21°С) завжди тримала в тонусі, не даючи і перегріватися, і переохолоджуватися. І дарма, що вона не «кримська», дарма, що все в Одесі без гір та галькових пляжів, дарма, що в ній менше пальм та іншої екзотики! Все це компенсується досить лояльними (як для моря!) цінами на проживання та харчування (у нас доба коштувала 260 грн), безліччю всіляких луна-парків, водних гірок, «бананів», «таблеток», прогулянок на катерах тощо.
А коли увечері сонце сідало, все: і небо, і море – з десятками великих й маленьких корабликів – віддзеркалювало всі ті барви, знову чудово змінювало свої кольори. Небо було синім, рожевим, бузковим. І на ньому з’являлися яскраво-блискучі зорі. І хвилі тихенько шелестіли, набігаючи на берег. Хотілося там бути й бути...
Олена КОМПАНЕЦЬ
Чемні, усміхнені, приязні і співчутливі до чужого горя – ось коротка характеристика одеситів і гостей міста, з якими і вже бачилася, і яких зустріла вперше.
Приміром, на залізничному вокзалі зовсім незнайома місцева молода компанія допомогла викликати економ-таксі, завантажити туди валізу і навіть... (це не з розряду фантастики!) оплатити виклик. Бігла за ними, щоби віддати ті 38 грн, а вони - категорично відмовлялися, обіймаючи мого ще маленького хлопчика... А потім йому весь час поступалися місцем в громадському транспорті, розмовляли з ним, як з рівним, демонструючи культуру і такт. Принаймні, як у нас, ніхто не спотикався і не задивлявся услід, втрапляючи у вибоїну чи калюжу на дорозі.
Насичене ароматом моря, специфічних трав і кущів чисте повітря благотворно впливало на весь організм, особливо на дихальну систему і хворе синове сердечко, а помірно прохолодна водичка (+19-21°С) завжди тримала в тонусі, не даючи і перегріватися, і переохолоджуватися. І дарма, що вона не «кримська», дарма, що все в Одесі без гір та галькових пляжів, дарма, що в ній менше пальм та іншої екзотики! Все це компенсується досить лояльними (як для моря!) цінами на проживання та харчування (у нас доба коштувала 260 грн), безліччю всіляких луна-парків, водних гірок, «бананів», «таблеток», прогулянок на катерах тощо.
А коли увечері сонце сідало, все: і небо, і море – з десятками великих й маленьких корабликів – віддзеркалювало всі ті барви, знову чудово змінювало свої кольори. Небо було синім, рожевим, бузковим. І на ньому з’являлися яскраво-блискучі зорі. І хвилі тихенько шелестіли, набігаючи на берег. Хотілося там бути й бути...
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий