Поезія

О, бентежна моя душа...
О, бентежна моя душа,
Знов немає тобі спокою,
Вічні пошуки сенсу життя,
Вічні поклики долі до бою.

Ти заплуталась знов у собі,
Ти неправильний вибір зробила,
Ти пішла не на ті шляхи,

І по них тепер йти несила.
І страждаєш в полоні ти
Заборон, зобов’язань, рішень,
А так хочеться знов втекти
І весь біль перелити в вірші.
Ти хотіла любові й тепла,
І натхнення, і трохи неба.
А ти стала чомусь пуста
І за все знов боротись треба.
О, бентежна моя душа,
Ти борись, ти шукай, ти віруй,
І зламати себе не дай.
Ти жива, і ти маєш силу.
Невмируща любов
Я ламаю думки об залізні склепіння реалій,
Я закреслюю слово, і палю у вогні я любов,
Я жбурляю її у засніжені, змиті далі,
А вона воскресає, повертається знову і знов.
Я прив’язую камінь на шию отій любові
І кидаю у воду її, і топлю, топлю,

Я шматую її, а вона не боїться крові,
Вона знов оживає, і я знову і знов люблю.
Я любов намагаюсь сховати подалі в землю,
Чи у небо, на саму хмару, закинуть її,
Та вона проростає знову квітучим зерном,
Та вона посилає з неба рясні дощі.
Я вбивала любов, я писала вже їй некрологи,
Я забуть намагалась, тікати - та все дарма, Вона знов оживає, проходить усі дороги.
Я помру, а вона, певно, буде іще жива.

Тетяна НЕСКОРОМНИХ-ТАЛАНЦЕВА,

Сновське-Котовськ