Третій день тупцуюю разом з міняйлами (хлопці, які міняють гроші) біля АТБ із плакатом: «Хто не працює – той не їсть!»
На грудях табличка: «Вся влада – радам!» На спині: «Подайте жертві антикорупційної контрреволюції!» Поруч – кухоль із мідяками та запрошеннями: «Усі на боротьбу з алкоголізмом!» До вечора маю назбирати на пляшку пива та закусь. Отже, трудовий політичний день, будемо вважати, вдався.
Вже, було, зібрався запхнути писані політичні гасла до поліетиленового пакета, як на мене напосівся довготелесий молодик у галіфе і капцях на босу ногу. З усього видно, наш брат, агітатор. На лобі напис: «Анархія – мати порядку».
– Топчетеся тут за гроші чи за ідею? – питає, сяйнувши золотим зубом.
– За ідею! Мир! Братство! Воля! Повстануть гнані й голодні! Даєш Європу! Будьмо у НАТО! – і заспівав «інтернаціонал».
– Заробити на дармівщину хочете?
– Від цього лиш дурень відмовиться.
– Плачу півсотні гривень за день. Будете вихваляти нашу партію «Серпом по молоту» і її лідера Грицька Непідкупного.
– Гаразд, тільки гроші наперед.
Вдарили по руках.
Два дні кричав, мало не лопнув. На цей лемент навіть лідер Грицько Непідкупний прибіг.
– Думав, землетрус, - сказав злякано, засовуючи мені в кишеню преміальну десятку.
– Ви - рупор нашої партії. І, не довго думаючи, виписав мені партійний квиток зі своєю пикою на обкладинці. Помітили мене й конкуренти.
– Мужик! – підійшли двоє бритоголових.
– За яке бабло рвеш голос, як мавпа газету?
– П’ятдесят дубових.
– Даємо сотню. На роботу й додому автобусом - Сновськ-Чернігів. На додачу – пайок: три банки кільки, оселедець і капуста.
– А що кричати?
– Те саме, що й кричав, але тепер за партію «Молотом по серпу» і нашого лідера Митька Перекупленого. Мене задарма ніхто не міг переговорити. А за такі шалені дурні гроші я всю прилеглу площу своїм звірячим голосом із ніг на голову поставлю. Каменя на камені від інших партій не залишив.
У людей очі на лоба повилазили. Сирени пожежних машин стали мені заздрити. Люди вивалили на балкони, ніби я їм ленінські квітневі тези читав. Одна молодиця з істеричним криком: «Хочу мати дитину від оратора!» - схопила мене в обійми й стала рвати на мені сорочку. Народ насилу відбив. Он, на тротуарі, й досі моя майка валяється. Один неходячий інвалід виплигнув із візка та з криком «Даєш серпом по вухах!» - став і собі агітувати, геть забувши про милиці. Сказав твердо: «Покійником стану, але проголосую!»
Моєму таланту не дали пропасти. За кілька днів біля мене зупинилася броньована «Тайота». Вгодований, мов кабан, дядько висунувся у вікно і, махнувши стодоларовою купюрою, запропонував: «Будеш виступати на мітингу олігархів-патріотів. Сто баксів вранці. Обід у ресторані. Сто доларів надвечір. Партія «Прогресивних пройдисвітів». Те, що я виробляв на мітингу, і в страшному сні не насниться. Народ втрачав розум. У декого розсмоктувались застарілі шрами. За великі гроші йшла у відставку пройдисвітська влада, мною закодована. Зникали енурез і волосся на ногах. Мені виділили іномарку, водія, секретарку і місячну заробітну плату в євро. Хороші гроші заплатили за те, що я привселюдно назвав мера дурнем, і ввели до політради партії.
До парламенту потрапив легко. Зароблених грошей вистачило на те, щоб купити прохідне місце у списках. Тепер це бабло відбиваю.
Звісно, криком, гуканням і язиком. А що залишається робити? Не стояти ж на паперті голому, босому і голодному за ідею? За неї потрібно платити. І чималі гроші...
Георгій ЛЕПНЮК,
Аліна ГЕРАСИМЕНКО
На грудях табличка: «Вся влада – радам!» На спині: «Подайте жертві антикорупційної контрреволюції!» Поруч – кухоль із мідяками та запрошеннями: «Усі на боротьбу з алкоголізмом!» До вечора маю назбирати на пляшку пива та закусь. Отже, трудовий політичний день, будемо вважати, вдався.
Вже, було, зібрався запхнути писані політичні гасла до поліетиленового пакета, як на мене напосівся довготелесий молодик у галіфе і капцях на босу ногу. З усього видно, наш брат, агітатор. На лобі напис: «Анархія – мати порядку».
– Топчетеся тут за гроші чи за ідею? – питає, сяйнувши золотим зубом.
– За ідею! Мир! Братство! Воля! Повстануть гнані й голодні! Даєш Європу! Будьмо у НАТО! – і заспівав «інтернаціонал».
– Заробити на дармівщину хочете?
– Від цього лиш дурень відмовиться.
– Плачу півсотні гривень за день. Будете вихваляти нашу партію «Серпом по молоту» і її лідера Грицька Непідкупного.
– Гаразд, тільки гроші наперед.
Вдарили по руках.
Два дні кричав, мало не лопнув. На цей лемент навіть лідер Грицько Непідкупний прибіг.
– Думав, землетрус, - сказав злякано, засовуючи мені в кишеню преміальну десятку.
– Ви - рупор нашої партії. І, не довго думаючи, виписав мені партійний квиток зі своєю пикою на обкладинці. Помітили мене й конкуренти.
– Мужик! – підійшли двоє бритоголових.
– За яке бабло рвеш голос, як мавпа газету?
– П’ятдесят дубових.
– Даємо сотню. На роботу й додому автобусом - Сновськ-Чернігів. На додачу – пайок: три банки кільки, оселедець і капуста.
– А що кричати?
– Те саме, що й кричав, але тепер за партію «Молотом по серпу» і нашого лідера Митька Перекупленого. Мене задарма ніхто не міг переговорити. А за такі шалені дурні гроші я всю прилеглу площу своїм звірячим голосом із ніг на голову поставлю. Каменя на камені від інших партій не залишив.
У людей очі на лоба повилазили. Сирени пожежних машин стали мені заздрити. Люди вивалили на балкони, ніби я їм ленінські квітневі тези читав. Одна молодиця з істеричним криком: «Хочу мати дитину від оратора!» - схопила мене в обійми й стала рвати на мені сорочку. Народ насилу відбив. Он, на тротуарі, й досі моя майка валяється. Один неходячий інвалід виплигнув із візка та з криком «Даєш серпом по вухах!» - став і собі агітувати, геть забувши про милиці. Сказав твердо: «Покійником стану, але проголосую!»
Моєму таланту не дали пропасти. За кілька днів біля мене зупинилася броньована «Тайота». Вгодований, мов кабан, дядько висунувся у вікно і, махнувши стодоларовою купюрою, запропонував: «Будеш виступати на мітингу олігархів-патріотів. Сто баксів вранці. Обід у ресторані. Сто доларів надвечір. Партія «Прогресивних пройдисвітів». Те, що я виробляв на мітингу, і в страшному сні не насниться. Народ втрачав розум. У декого розсмоктувались застарілі шрами. За великі гроші йшла у відставку пройдисвітська влада, мною закодована. Зникали енурез і волосся на ногах. Мені виділили іномарку, водія, секретарку і місячну заробітну плату в євро. Хороші гроші заплатили за те, що я привселюдно назвав мера дурнем, і ввели до політради партії.
До парламенту потрапив легко. Зароблених грошей вистачило на те, щоб купити прохідне місце у списках. Тепер це бабло відбиваю.
Звісно, криком, гуканням і язиком. А що залишається робити? Не стояти ж на паперті голому, босому і голодному за ідею? За неї потрібно платити. І чималі гроші...
Георгій ЛЕПНЮК,
Аліна ГЕРАСИМЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий