Службу молодий технік-лейтенант Микола Шумський розпочав під Смоленськом за кілька місяців до початку війни. Все життя згадував світанок 22 червня 1941 року,
коли було оголошено бойову тривогу, коли майже поруч вибухали снаряди і падали бомби, коли впродовж чотирьох годин мирна земля перетворилася у суцільне місиво, суцільну рану.
Микола Михайлович воював на повну силу, був поранений в голову. Йому навіть ніс відірвало, який військові хірурги вдало пришили, але дух цієї людини залишився незборимим, нескореним.
День Перемоги зустрів Миколу Шумського у Білостоці. Його призначають заступником комполку по політичній частині, далі він працює у Волгоградському політехвузі на кафедрі «Металознавство».
Вийшовши у відставку, він з родиною переїжджає до Щорса і з головою поринає в громадське життя. Стає ініціатором пожвавлення ветеранського руху, стає його лідером.
Всі, хто жив і працював з ним поруч, поважали його - за принциповість, порядність, вміння любити і захищати рідну землю.
Наш. кор.
Комментариев нет:
Отправить комментарий