Мабуть, нема у селі такої людини, яка при слові «сінокіс» не згадала б запаху трав, зеленого килиму поля, високого неба і величного простору землі. А ще – трудового ритму, солоного поту на вустах й мозолів на пальцях.
У кучинівській родині Віктора Насінника ностальгії за сінокісною порою нема, оскільки і дорослі, і малі – усі в ній (з ранньої зірки до пізнього вечора!) трудяться.
І хоч в селі за останні роки поголів’я великої рогатої худоби значно скоротилося, Насінники корів тримають і духмяного сіна для своїх годувальниць наготували вдосталь.
- І до отави ще руки дійдуть, - каже Віктор, найголовніший хазяїн.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий