Про те, що Великий Щимель вимирає, ніколи не скажеш. Навпаки, в’їжджаючи у село, перед очима постають ошатні будинки і вуличне освітлення, мережа магазинів і розфарбованих парканів, дитячий майданчик, школа, бібліотека й садочок.
Навіть контора розваленого сільськогосподарського комплексу, де колись планувалися непогані врожаї зерна, кормових трав і овочів, де розроблялись стимули розвитку тваринництва, не входить у розряд негативних тенденцій. Бо ж поблизу відбуваються якість дії, щось «ворушиться». А, може, й через те, що поруч таке місце, як сільрада, її староста, людина, котра добровільно поклала на свої плечі ношу більшості важливих буденних клопотів.
Без сумніву, високий у Бориса Добродія авторитет! І в дощ, і в сніговії, вдень і серед ночі йдуть до нього люди, стукають іноді – відчиняйте, допоможіть! Комусь «швидку» треба викликати, у когось п’яного чоловіка закликати до «спокою», влаштувати догляд за одинокою людиною, поховати усім населеним пунктом покинутого односельця, суботник організувати – та хіба мало за чим звертається народ до свого головного представника у громаді?
Звичайно, один Борис Олександрович не в силі вирішити глобальні питання підвідомчої території, адже наразі всі кошти і весь домінуючий вплив сконцентровані у іншому місці. Але він рук не складає, працює за покликом серця, велінням душі, тому що інакше не вміє. Не звик сидіти, склавши руки, коли треба діяти!
Ось і виходить, що сільський староста – не посада, а покликання.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Навіть контора розваленого сільськогосподарського комплексу, де колись планувалися непогані врожаї зерна, кормових трав і овочів, де розроблялись стимули розвитку тваринництва, не входить у розряд негативних тенденцій. Бо ж поблизу відбуваються якість дії, щось «ворушиться». А, може, й через те, що поруч таке місце, як сільрада, її староста, людина, котра добровільно поклала на свої плечі ношу більшості важливих буденних клопотів.
Без сумніву, високий у Бориса Добродія авторитет! І в дощ, і в сніговії, вдень і серед ночі йдуть до нього люди, стукають іноді – відчиняйте, допоможіть! Комусь «швидку» треба викликати, у когось п’яного чоловіка закликати до «спокою», влаштувати догляд за одинокою людиною, поховати усім населеним пунктом покинутого односельця, суботник організувати – та хіба мало за чим звертається народ до свого головного представника у громаді?
Звичайно, один Борис Олександрович не в силі вирішити глобальні питання підвідомчої території, адже наразі всі кошти і весь домінуючий вплив сконцентровані у іншому місці. Але він рук не складає, працює за покликом серця, велінням душі, тому що інакше не вміє. Не звик сидіти, склавши руки, коли треба діяти!
Ось і виходить, що сільський староста – не посада, а покликання.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий