Пані Тамара (на знімку) наразі мешкає у Сновську, куди переїхала до свого старенького батька. У Кривому Розі, де жила, майже все сіре і рожеве від промислових викидів, безпросвітної пилюки і загазованості. З очей там ллються алергічні сльози, руки і ноги сверблять, а от тут, на Поліссі, все по-іншому.
– Коли я зі своїм сином зайшла у березовий гай, аж у голові посвітлішало від нестримного потоку іншого повітря, його свіжості. Дихалось так легко, немов з кисневою маскою. Відразу й спати схотілося, і загалом, у наших місцях спиться, почувається зовсім не так, як у тому мегаполісі. А Кривий Ріг – місто заводів і фабрик, місто промислове і транспортне. Потік автомобілів там – просто безкінечний, а висота величезних труб над багатоповерхівками сягає, здається, неба. Вони димлять, застеляючи простір великою пеленою, не даючи світ Божий бачити.
Зате світу цього пані Тамара надивилася на малій батьківщині, біля річки, у лісі. Одним із найпотрібніших і найкорисніших занять для себе визначила збирання чорниці. Переваги очевидні настільки, що й мову далі вести не треба…
Об’їздила вона за цілющою ягодою і ближні, і дальні території, облюбувавши єлінську сторону. Там для розгону чи не все необхідне: величезні чорничні галявини, де врожай і соковитий, і не дрібний. Але пригода, що трапилася днями, змусила жінку задуматись: чи все так однозначно? Ось її стисла розповідь: «Знайшли ми з величенькою групою потрібне місце – і давай наповнювати відра й бідончики. Аж раптом наші балачки перервав дивний тріскіт гілок і гучне нявчання, схоже не кошаче. Коти? Де? Звідки? У самій гущавині, серед майже непролазних хащів? Нявчання, але вже грубіше і сильніше, повторилося, і метрів за п’ятдесят я побачила, як рись вела своїм шляхом виводок рисенят. Руденькі, з китичками, всі вони вистроїлися за своєю мамкою, муркочучи й перестрибуючи перешкоди. Ми всі завмерли – і від несподіванки, і від страху…
Все минулося добре. І наш гурт, і гурт сімейства чотирилапих жителів лісу розійшлися мирно, без будь-яких особливих наслідків.
Але вже потім стало зрозумілим, що могло бути й інакше. Рись захищала своє потомство, відводила його від небезпеки, тобто нас.
А якби у лісі була одна людина і ненароком зачепила «кошеня»?»
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора та з інтернету.
– Коли я зі своїм сином зайшла у березовий гай, аж у голові посвітлішало від нестримного потоку іншого повітря, його свіжості. Дихалось так легко, немов з кисневою маскою. Відразу й спати схотілося, і загалом, у наших місцях спиться, почувається зовсім не так, як у тому мегаполісі. А Кривий Ріг – місто заводів і фабрик, місто промислове і транспортне. Потік автомобілів там – просто безкінечний, а висота величезних труб над багатоповерхівками сягає, здається, неба. Вони димлять, застеляючи простір великою пеленою, не даючи світ Божий бачити.
Зате світу цього пані Тамара надивилася на малій батьківщині, біля річки, у лісі. Одним із найпотрібніших і найкорисніших занять для себе визначила збирання чорниці. Переваги очевидні настільки, що й мову далі вести не треба…
Об’їздила вона за цілющою ягодою і ближні, і дальні території, облюбувавши єлінську сторону. Там для розгону чи не все необхідне: величезні чорничні галявини, де врожай і соковитий, і не дрібний. Але пригода, що трапилася днями, змусила жінку задуматись: чи все так однозначно? Ось її стисла розповідь: «Знайшли ми з величенькою групою потрібне місце – і давай наповнювати відра й бідончики. Аж раптом наші балачки перервав дивний тріскіт гілок і гучне нявчання, схоже не кошаче. Коти? Де? Звідки? У самій гущавині, серед майже непролазних хащів? Нявчання, але вже грубіше і сильніше, повторилося, і метрів за п’ятдесят я побачила, як рись вела своїм шляхом виводок рисенят. Руденькі, з китичками, всі вони вистроїлися за своєю мамкою, муркочучи й перестрибуючи перешкоди. Ми всі завмерли – і від несподіванки, і від страху…
Все минулося добре. І наш гурт, і гурт сімейства чотирилапих жителів лісу розійшлися мирно, без будь-яких особливих наслідків.
Але вже потім стало зрозумілим, що могло бути й інакше. Рись захищала своє потомство, відводила його від небезпеки, тобто нас.
А якби у лісі була одна людина і ненароком зачепила «кошеня»?»
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора та з інтернету.
Комментариев нет:
Отправить комментарий