Віктор та Наталія Рябченки із Кучинівки знали одне одного все життя. І, мабуть, фраза про кохання з першого погляду якраз про них. Адже вперше Віктор зробив коханій пропозицію, коли їй було всього 9 років. Просто підійшов і сказав: «Коли виростемо – одружимося». Так і сталося.
Родина Віктора та Наталії Рябченків із найменшим сином Антоном.
Повернувшись з армії, зрозумів – дійсно, хоче бачити Наталію своєю дружиною. Вони зустрічалися два роки, і тоді жінка отримала вже справжню пропозицію руки і серця. Говорить, що погодитися їй підказало серце, адже завжди Віктор показував себе з найкращої сторони, був надійним та вірним.
Коли дата весілля вже була запланованою і відміняти щось було занадто пізно, захворів тато дівчини. Тож пишного весілля у пари не було. Але вони про те не шкодують, говорячи, що головне – почуття, а не влаштоване свято.
Довгих чотири роки у подружжя не було дітей, вони лікувалися, ходили до церкви та молилися, щоб Бог послав їм дитинку.
Молитви були почуті – у родині Рябченків з’явилася довгоочікувана дитина – син Павло, а три роки тому доля подарувала їм ще одного синочка Антона.
– Коли Антонові ледве виповнилося три місяці, чоловікові прийшла повістка в зону АТО, - згадує Наталія Валеріївна. – Не дивлячись на те, що у родині двоє маленьких діток, він не став ховатися та відкуплятися, як робили це деякі чоловіки, а сміливо пішов воювати. Це був найстрашніший рік у моєму житті. Я дуже хвилювалася та непокоїлася за Віктора, а ще «масла в вогонь» підливали і односельчани. Дехто говорив зовсім неприпустимі речі, на кшталт «він не повернеться», «що робитимеш з двома дітьми як його вб’ють?» і подібне. Це замість того, щоб хоч якось підтримати добрим словом. Ви не уявляєте, як же я чекала на його повернення. Слава Богу, що прийшов звідти здоровим і неушкодженим.
Вихованням дітей подружжя займається разом. Змалечку привчають їх до чесності та відповідальності. А ще прививають любов до праці. Наталія Валеріївна – начальник відділення поштового зв’язку, Віктор Миколайович – сезонний кочегар у дитячому садку. Окрім цього, родина тримає велике господарство, і діти вже потроху допомагають і на городі, і з худобою. «На них – годівля кроликів», - усміхається мати.
Окрім постійних клопотів по господарству, у кожного члена сім’ї є свої улюблені справи та захоплення. Приміром, Наталія Валеріївна займається розведенням квітів, гарно вишиває та з дитинства пише вірші. На прохання прочитати щось зі свого, експромтом віршує:
Білосніжна голубка у небо злетіла,
Ніби легка пір’їнка зависла в горі.
Вітер ніжно цілує розпрямлені крила,
Підмітаючи листя в осіннім дворі.
А на питання, що ж любить Віктор Миколайович, він відповідає з усмішкою: «Люблю дружину!».
Найголовнішим у сімейному житті вони вважають чесність. – У нас зовсім немає секретів одне від одного, - зізнається пара. – Мабуть, саме тому це зближує нас ще більше. Разом ми вже 12 років, і впевнені, що з роками наші стосунки стануть лише кращими та міцнішими.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Повернувшись з армії, зрозумів – дійсно, хоче бачити Наталію своєю дружиною. Вони зустрічалися два роки, і тоді жінка отримала вже справжню пропозицію руки і серця. Говорить, що погодитися їй підказало серце, адже завжди Віктор показував себе з найкращої сторони, був надійним та вірним.
Коли дата весілля вже була запланованою і відміняти щось було занадто пізно, захворів тато дівчини. Тож пишного весілля у пари не було. Але вони про те не шкодують, говорячи, що головне – почуття, а не влаштоване свято.
Довгих чотири роки у подружжя не було дітей, вони лікувалися, ходили до церкви та молилися, щоб Бог послав їм дитинку.
Молитви були почуті – у родині Рябченків з’явилася довгоочікувана дитина – син Павло, а три роки тому доля подарувала їм ще одного синочка Антона.
– Коли Антонові ледве виповнилося три місяці, чоловікові прийшла повістка в зону АТО, - згадує Наталія Валеріївна. – Не дивлячись на те, що у родині двоє маленьких діток, він не став ховатися та відкуплятися, як робили це деякі чоловіки, а сміливо пішов воювати. Це був найстрашніший рік у моєму житті. Я дуже хвилювалася та непокоїлася за Віктора, а ще «масла в вогонь» підливали і односельчани. Дехто говорив зовсім неприпустимі речі, на кшталт «він не повернеться», «що робитимеш з двома дітьми як його вб’ють?» і подібне. Це замість того, щоб хоч якось підтримати добрим словом. Ви не уявляєте, як же я чекала на його повернення. Слава Богу, що прийшов звідти здоровим і неушкодженим.
Вихованням дітей подружжя займається разом. Змалечку привчають їх до чесності та відповідальності. А ще прививають любов до праці. Наталія Валеріївна – начальник відділення поштового зв’язку, Віктор Миколайович – сезонний кочегар у дитячому садку. Окрім цього, родина тримає велике господарство, і діти вже потроху допомагають і на городі, і з худобою. «На них – годівля кроликів», - усміхається мати.
Окрім постійних клопотів по господарству, у кожного члена сім’ї є свої улюблені справи та захоплення. Приміром, Наталія Валеріївна займається розведенням квітів, гарно вишиває та з дитинства пише вірші. На прохання прочитати щось зі свого, експромтом віршує:
Білосніжна голубка у небо злетіла,
Ніби легка пір’їнка зависла в горі.
Вітер ніжно цілує розпрямлені крила,
Підмітаючи листя в осіннім дворі.
А на питання, що ж любить Віктор Миколайович, він відповідає з усмішкою: «Люблю дружину!».
Найголовнішим у сімейному житті вони вважають чесність. – У нас зовсім немає секретів одне від одного, - зізнається пара. – Мабуть, саме тому це зближує нас ще більше. Разом ми вже 12 років, і впевнені, що з роками наші стосунки стануть лише кращими та міцнішими.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий