Винесені в заголовок цифри стосуються розміру річної зарплатні персоналу початкового залізничного училища у Сновську станом на 1906 рік. Багато це чи мало: хто його зна. Хоча якщо зважити на старе, ще царських часів, прислів’я - «Теличка коштувала копієчку», то ніби й непогано тоді платили працівникам освітянської галузі. Про місцеву шкільну старовину – читайте далі.
Наприкінці ХІХ й на початку ХХ сторіччя Сновськ (теперішній Щорс) розвивався доволі динамічно й уже мав кількатисячне населення. Залізниця була ніби провідною життєвою артерією цього містечка. Довкола неї оберталося майже все – економіка, охорона здоров’я, зв’язок, правоохоронна система і, звісна річ, освіта. Місцеві мешканці як з числа залізничників, так і звичайних людей в своїй масі добре усвідомлювали важливість шкільної науки, тож і не дивно, що за їхнім клопотанням при Лібаво-Роменській залізниці у 1894 році було відкрито училище. Його розмістили в окремій шестикімнатній будівлі загальною площею 59,5 кв. сажня. При навчальному закладі була квартира для старшого вчителя (фактично – директора) і двір для ігор та гімнастичних вправ. Отже, згідно з архівними документами, станом на 1906 рік старший вчитель заробляв протягом 12 місяців 480 крб., мав особисту надбавку – 60 крб., доплату 60 крб. за викладання малювання і службове житло. З трьох вчителів і двох вчительок найбільший посадовий оклад нараховувався в сумі 408 крб., найменший – 300. Особиста надбавка в декого сягала 80 крб. 40 коп., але одній вчительці її чомусь не платили. (Мабуть, стажу ще не набула). Доволі високою виглядала доплата за уроки співів – 120 крб., а ось за гімнастику додавали 36 крб. Педагогам компенсували і вартість винайму житла – від 75 до 107 карбованців. Місцевий священик за викладання закону Божого загалом мав 310 крб. Окремо слід згадати про таких працівників як сторож і сторожиха. «Він» мав зарплатні 144 крб., «вона» - лише 48. «Йому» надали службове помешкання, а «їй» - 12 крб. так званих квартирних в якості компенсації. Такою виявилася ціна пролетарської праці та відповідальності.
Щоправда, статус посади шкільного сторожа трохи підвищувався через додаткові переваги у вигляді безкоштовної видачі обмундирування. Раз на рік виділяли грошима 10 крб. (на білизну, онучі та взуття), кашкет (1 крб. 37 коп.), сюртук літній (3 крб. 43 коп.), сюртук з ворсового сукна (10 крб. 76 коп.), штани теплі (5 крб. 68 коп.). Раз на два роки – шапку баранячу (2 крб. 94 коп.), пальто з ворсового сукна (15 крб. 68 коп.), а раз на три – пальто зимове, на бурому хутрі (27 крб. 44 коп.) і шкіряний пасок (73 коп.). Кокарда на кашкет (15 коп.) повинна була служити п’ятирічний термін. Минуло кілька років, й освітянський залізничний комітет вирішив переглянути обсяги фінансового утримання педколективу. Трохи збільшив виплату «квартирних» - до 90 і 120 крб. (напевно, тоді у Сновську ціни на проживання підскочили), підвищив зарплатню (мінімальна стала дорівнювати 360 карбованцям). У 1909 році посадовий оклад законовчителя зріс до 240 крб., доплата за викладання гімнастики – до 60 крб., малювання – до 120 крб. Підставою для таких новацій послужило значне зростання обсягу роботи - стало більше учнів. Так, згідно з відомістю за 1909 рік в училищі здобували освіту 179 хлопчиків і 94 дівчинки. Навчальний заклад складався з молодшої та старшої груп підготовчого відділення і п’яти класів.
Життя училища тривало в умовах поступової розбудови шкільної системи.
Скажімо, опікун закладу (він же – начальник дільниці служби тяги локомотивного депо) клопотався перед галузевим освітянським відомством про дозвіл на організацію учнівської екскурсії до тодішньої столиці – міста Санкт-Петербург. Педрада навіть висловила готовність відмовитися від проведення свята різдвяної ялинки, щоб зекономлені кошти були потім витрачені з екскурсійною метою. (За результатами розгляду питання поїздку дозволили для вихованців двох старших класів). Також затверджено витрати на придбання 20 парт і зведення огорожі довжиною 120 сажнів. Вирішувалися й кадрової питання. Виникло клопотання замінити викладача закону Божого. Місцевий священик Петро Пригоровський через вельми похилий вік вже не відповідав посаді, пропускав уроки тощо. На його місце піклувальному комітету училища запропоновано розглянути кандидатуру отця Петра (Красногорського) з села Бреч. А в зв’язку з нововведеннями у навчальній програмі (зокрема, курсу елементарної гігієни і надання першої медичної допомоги) вирішено передбачити у штатному розкладі посаду лікаря-викладача з окладом 60 крб. на рік.
У 1912 році педагогів і техперсонал училища порадували підвищенням зарплатні. Таким чином галузеве керівництво надумало привабити до Сновська досвідчених спеціалістів, адже, дійсно, у таку глушину погодитися їхати працювати можна було хіба що за пристойні гроші. Отже, ставка старшого учителя зросла до 540 карбованців (плюс 135 «квартирних»), вчителів і вчительок – від 360 до 480 (90-120 «квартирних»), сторожа і сторожихи – 60 і 180 (по 15 «квартирних»). Далі процес набрав обертів. Вчительську мінімальну ставку (чоловічу) підняли до 420 крб., а сторожу взагалі добряче дісталося – з 15 крб. компенсації за житло почали виплачувати 39, а оклад «наростили» до 156 крб. (Тут варто зауважити цікаву колізію: якщо у 1907 році сторож отримував грошей більше, ніж сторожиха, то у 1912 – вже навпаки).
У 1913 році на фінансування фонду зарплати колективу училища додатково виділили дві суми по 30 крб. На інструктора, що мав військове звання й викладав початкову військову підготовку, і на керівника учнівського хору, який долучався до участі в богослужіннях.
Обов’язково треба розповісти й про умови отримання статусу учня училища. Перш за все навчатися могли діти залізничників та родичів, що мешкали разом з ними й знаходилися на їхньому утриманні. Освіта була платною. Із зарплатні батьків вираховувався 1% на рік за першу дитину-першокласника, 0,5% - за другу, 0,25% - за третю, а всі інші ходили до училища безкоштовно. У старших класах сума внеску зростала удвічі. Сироти тих, хто пропрацював на залізниці не менше 5 років, й діти тих, хто отримав каліцтво під час роботи в цій галузі, від сплати грошей звільнялися. Але на це була потрібна окрема щорічна постанова місцевої піклувальної ради. Ті, хто не належав до числа залізничників, вносили за своїх дітей дійсну (повну) вартість навчання, яка могла сягати майже місячної зарплатні середньостатистичного робітника.
У 1914 рік училище увійшло з черговими здобутками. В окремому флігелі відкрили класну кімнату для молодшої групи і бібліотеку. При навчальному закладі був сад і город площею 423 кв. сажні. На 218 учнів за штатом доводилося семеро педагогів і священик. За програмою літні канікули тривали з 1 червня по 7 серпня. Є в архівах і такі дані: при підготовці школи до зимового опалювального сезону відповідна служба розрахувала норму виділення дров для печей. «Голандка» споживала 1,18 куб. сажня на рік, а та, що з плитою – 2,18. «Кубосажень» коштував 14 крб. 10 коп., його доставка – 1 крб. 25 коп. До речі, коксове вугілля тоді обходилося в 24 копійки за пуд.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
При підготовці статті використані архівні матеріали, надані нашим земляком із Санкт-Петербурга Євгеном Михайленком.
Наприкінці ХІХ й на початку ХХ сторіччя Сновськ (теперішній Щорс) розвивався доволі динамічно й уже мав кількатисячне населення. Залізниця була ніби провідною життєвою артерією цього містечка. Довкола неї оберталося майже все – економіка, охорона здоров’я, зв’язок, правоохоронна система і, звісна річ, освіта. Місцеві мешканці як з числа залізничників, так і звичайних людей в своїй масі добре усвідомлювали важливість шкільної науки, тож і не дивно, що за їхнім клопотанням при Лібаво-Роменській залізниці у 1894 році було відкрито училище. Його розмістили в окремій шестикімнатній будівлі загальною площею 59,5 кв. сажня. При навчальному закладі була квартира для старшого вчителя (фактично – директора) і двір для ігор та гімнастичних вправ. Отже, згідно з архівними документами, станом на 1906 рік старший вчитель заробляв протягом 12 місяців 480 крб., мав особисту надбавку – 60 крб., доплату 60 крб. за викладання малювання і службове житло. З трьох вчителів і двох вчительок найбільший посадовий оклад нараховувався в сумі 408 крб., найменший – 300. Особиста надбавка в декого сягала 80 крб. 40 коп., але одній вчительці її чомусь не платили. (Мабуть, стажу ще не набула). Доволі високою виглядала доплата за уроки співів – 120 крб., а ось за гімнастику додавали 36 крб. Педагогам компенсували і вартість винайму житла – від 75 до 107 карбованців. Місцевий священик за викладання закону Божого загалом мав 310 крб. Окремо слід згадати про таких працівників як сторож і сторожиха. «Він» мав зарплатні 144 крб., «вона» - лише 48. «Йому» надали службове помешкання, а «їй» - 12 крб. так званих квартирних в якості компенсації. Такою виявилася ціна пролетарської праці та відповідальності.
Щоправда, статус посади шкільного сторожа трохи підвищувався через додаткові переваги у вигляді безкоштовної видачі обмундирування. Раз на рік виділяли грошима 10 крб. (на білизну, онучі та взуття), кашкет (1 крб. 37 коп.), сюртук літній (3 крб. 43 коп.), сюртук з ворсового сукна (10 крб. 76 коп.), штани теплі (5 крб. 68 коп.). Раз на два роки – шапку баранячу (2 крб. 94 коп.), пальто з ворсового сукна (15 крб. 68 коп.), а раз на три – пальто зимове, на бурому хутрі (27 крб. 44 коп.) і шкіряний пасок (73 коп.). Кокарда на кашкет (15 коп.) повинна була служити п’ятирічний термін. Минуло кілька років, й освітянський залізничний комітет вирішив переглянути обсяги фінансового утримання педколективу. Трохи збільшив виплату «квартирних» - до 90 і 120 крб. (напевно, тоді у Сновську ціни на проживання підскочили), підвищив зарплатню (мінімальна стала дорівнювати 360 карбованцям). У 1909 році посадовий оклад законовчителя зріс до 240 крб., доплата за викладання гімнастики – до 60 крб., малювання – до 120 крб. Підставою для таких новацій послужило значне зростання обсягу роботи - стало більше учнів. Так, згідно з відомістю за 1909 рік в училищі здобували освіту 179 хлопчиків і 94 дівчинки. Навчальний заклад складався з молодшої та старшої груп підготовчого відділення і п’яти класів.
Життя училища тривало в умовах поступової розбудови шкільної системи.
Скажімо, опікун закладу (він же – начальник дільниці служби тяги локомотивного депо) клопотався перед галузевим освітянським відомством про дозвіл на організацію учнівської екскурсії до тодішньої столиці – міста Санкт-Петербург. Педрада навіть висловила готовність відмовитися від проведення свята різдвяної ялинки, щоб зекономлені кошти були потім витрачені з екскурсійною метою. (За результатами розгляду питання поїздку дозволили для вихованців двох старших класів). Також затверджено витрати на придбання 20 парт і зведення огорожі довжиною 120 сажнів. Вирішувалися й кадрової питання. Виникло клопотання замінити викладача закону Божого. Місцевий священик Петро Пригоровський через вельми похилий вік вже не відповідав посаді, пропускав уроки тощо. На його місце піклувальному комітету училища запропоновано розглянути кандидатуру отця Петра (Красногорського) з села Бреч. А в зв’язку з нововведеннями у навчальній програмі (зокрема, курсу елементарної гігієни і надання першої медичної допомоги) вирішено передбачити у штатному розкладі посаду лікаря-викладача з окладом 60 крб. на рік.
У 1912 році педагогів і техперсонал училища порадували підвищенням зарплатні. Таким чином галузеве керівництво надумало привабити до Сновська досвідчених спеціалістів, адже, дійсно, у таку глушину погодитися їхати працювати можна було хіба що за пристойні гроші. Отже, ставка старшого учителя зросла до 540 карбованців (плюс 135 «квартирних»), вчителів і вчительок – від 360 до 480 (90-120 «квартирних»), сторожа і сторожихи – 60 і 180 (по 15 «квартирних»). Далі процес набрав обертів. Вчительську мінімальну ставку (чоловічу) підняли до 420 крб., а сторожу взагалі добряче дісталося – з 15 крб. компенсації за житло почали виплачувати 39, а оклад «наростили» до 156 крб. (Тут варто зауважити цікаву колізію: якщо у 1907 році сторож отримував грошей більше, ніж сторожиха, то у 1912 – вже навпаки).
У 1913 році на фінансування фонду зарплати колективу училища додатково виділили дві суми по 30 крб. На інструктора, що мав військове звання й викладав початкову військову підготовку, і на керівника учнівського хору, який долучався до участі в богослужіннях.
Обов’язково треба розповісти й про умови отримання статусу учня училища. Перш за все навчатися могли діти залізничників та родичів, що мешкали разом з ними й знаходилися на їхньому утриманні. Освіта була платною. Із зарплатні батьків вираховувався 1% на рік за першу дитину-першокласника, 0,5% - за другу, 0,25% - за третю, а всі інші ходили до училища безкоштовно. У старших класах сума внеску зростала удвічі. Сироти тих, хто пропрацював на залізниці не менше 5 років, й діти тих, хто отримав каліцтво під час роботи в цій галузі, від сплати грошей звільнялися. Але на це була потрібна окрема щорічна постанова місцевої піклувальної ради. Ті, хто не належав до числа залізничників, вносили за своїх дітей дійсну (повну) вартість навчання, яка могла сягати майже місячної зарплатні середньостатистичного робітника.
У 1914 рік училище увійшло з черговими здобутками. В окремому флігелі відкрили класну кімнату для молодшої групи і бібліотеку. При навчальному закладі був сад і город площею 423 кв. сажні. На 218 учнів за штатом доводилося семеро педагогів і священик. За програмою літні канікули тривали з 1 червня по 7 серпня. Є в архівах і такі дані: при підготовці школи до зимового опалювального сезону відповідна служба розрахувала норму виділення дров для печей. «Голандка» споживала 1,18 куб. сажня на рік, а та, що з плитою – 2,18. «Кубосажень» коштував 14 крб. 10 коп., його доставка – 1 крб. 25 коп. До речі, коксове вугілля тоді обходилося в 24 копійки за пуд.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
При підготовці статті використані архівні матеріали, надані нашим земляком із Санкт-Петербурга Євгеном Михайленком.
Комментариев нет:
Отправить комментарий