Попивши кави на київському залізничному вокзалі з незнайомцями, у нашого земляка зникли документи і речі, а сам він потрапив у морг. Та Бог виявився милостивим.
Вася ожив...
Це сталося зовсім недавно з нашим земляком. Йому, гарному працівникові одного з найвідоміших підприємств, дали путівку для оздоровлення у Хмільнику. Теж гарному санаторії.
Вася (назвемо його так) зібрав валізу і вирушив в дорогу. Дістався благополучно столиці, взяв потрібний квиток, але перед тим, як сісти у потяг, вирішив перекусити. Проблеми з цим ніякої не було, оскільки на залізничному вокзалі кав’ярень, буфетів, інших забігайлівок – ціла купа.
Зручний столик щорсівчанин знайшов відразу. І хоч за ним вже перебувала незнайома компанія, підозрювати щось погане Вася не став. Тим паче, що люди виявилися приязними, посунулися, розмову завели.
Наш мандрівник і собі поліз за провіантом, який йому було складено в дорогу. Нагинався, аби діставати то хліб, то курочку. Приніс гарячу каву, яка тим часом парувала. Поїв з апетитом, запив, але через кілька хвилин відчув, як заніміли губи, руки, помутніло в очах. Сів на якесь підвіконня, а далі – темрява.
Очі Василь відкрив у одному зі столичних моргів. Голий, синій від холоду, без документів, одягу, речей. Уявімо, що лишень він побачив навколо. Його вже збиралися везти на розтин, однак Бог милував. Наш небіжчик ожив і став приходити до тями.
А тим часом Васю продовжувала шукати дружина, котра дзвонила, як-то кажуть, в усі дзвони, аби тільки дізнатися правду, куди подівся чоловік.
Наразі наш герой, натерпівшись детективних пригод, продовжує відпустку. Вдома. З дружиною спокійно попиває чайок, смакує свіженьким борщиком. Туди вже точно ніхто не підсипле ні клофеліну, ні інших сумнівних препаратів.
Ми з ним намагалися поспілкуватися, щоб сфотографувати. Навіть розмовляти не став. Видно, ніяк не заспокоїться.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Вася ожив...
Це сталося зовсім недавно з нашим земляком. Йому, гарному працівникові одного з найвідоміших підприємств, дали путівку для оздоровлення у Хмільнику. Теж гарному санаторії.
Вася (назвемо його так) зібрав валізу і вирушив в дорогу. Дістався благополучно столиці, взяв потрібний квиток, але перед тим, як сісти у потяг, вирішив перекусити. Проблеми з цим ніякої не було, оскільки на залізничному вокзалі кав’ярень, буфетів, інших забігайлівок – ціла купа.
Зручний столик щорсівчанин знайшов відразу. І хоч за ним вже перебувала незнайома компанія, підозрювати щось погане Вася не став. Тим паче, що люди виявилися приязними, посунулися, розмову завели.
Наш мандрівник і собі поліз за провіантом, який йому було складено в дорогу. Нагинався, аби діставати то хліб, то курочку. Приніс гарячу каву, яка тим часом парувала. Поїв з апетитом, запив, але через кілька хвилин відчув, як заніміли губи, руки, помутніло в очах. Сів на якесь підвіконня, а далі – темрява.
Очі Василь відкрив у одному зі столичних моргів. Голий, синій від холоду, без документів, одягу, речей. Уявімо, що лишень він побачив навколо. Його вже збиралися везти на розтин, однак Бог милував. Наш небіжчик ожив і став приходити до тями.
А тим часом Васю продовжувала шукати дружина, котра дзвонила, як-то кажуть, в усі дзвони, аби тільки дізнатися правду, куди подівся чоловік.
Наразі наш герой, натерпівшись детективних пригод, продовжує відпустку. Вдома. З дружиною спокійно попиває чайок, смакує свіженьким борщиком. Туди вже точно ніхто не підсипле ні клофеліну, ні інших сумнівних препаратів.
Ми з ним намагалися поспілкуватися, щоб сфотографувати. Навіть розмовляти не став. Видно, ніяк не заспокоїться.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий