Протягом останнього року майже всі політики захоплено коментують теми децентралізації та підвищення ролі місцевого самоврядування в державі. Мовляв – громада сама повинна вирішувати основні питання своєї життєдіяльності, а не якісь районні,
обласні чи столичні чиновники, сама витрачати свої гроші на те, що вважає найнеобхіднішим. З одного боку – це ніби й правильно, але з іншого... Чомусь на думку спадає старий анекдот.
Петька запитує у Чапаєва:
- Василю Івановичу, а що таке демократія?
- Це коли ти, Петько, можеш „послати” мене якнайдалі й тобі нічого не буде.
- Як, „пошлю” Вас, і мені – абсолютно нічого за це не буде?
- Саме так, Петько, нічого не буде – ані шаблі нової, ані бурки теплої, ані папахи гарної...
Адже, дійсно, суть будь-якої реформи – у грошах, точніше – у кого скільки є в бюджеті. Справді, є в Україні різні села та міста. Припустимо, стоїть населений пункт на відомій трасі, десь між Києвом і Черніговом, на його околицях – аж три автозаправки. Машини потоком рухаються, пальним заправляються, а до сільського бюджету щедрими струмками линуть відрахування акцизного збору. Або ще приклад: під якимось селом видобувають нафту чи газ і це також дуже хороша стаття доходів сільської скарбниці. Тобто в нашій країні реально існують цілком самодостатні громади. Вони можуть активно займатися асфальтуванням доріг, монтажем вуличного освітлення, зрештою – чисткою снігу під час зими. А тепер подумаймо про реалії Щорського району. Є в нас Великий Щимель з автозаправкою, який може почуватися більш-менш упевнено. Натомість у деяких інших селах джерела надходжень грошей такі, що навіть на утримання сільради не вистачає. І не провина цих населених пунктів у цьому – так вже історично склалося. Десь життя жвавіше, а десь – як вже є... Якщо об’єктивно оцінити ситуацію, то необхідно визнати: наш край – дотаційний. Периферія, одним словом. І значну частку фінансування району складають надходження з центру. Простіше кажучи – державна допомога. І можна уявити ситуацію, коли в Києві скажуть - ви там на місцях самодостатні, то й живіть надалі згідно зі своїми доходами. Взяли собі повноваження – тож не буде вам «ані бурки теплої, ані папахи гарної...” Хоча, треба визнати, у столиці все ж таки розуміють, що подібний підхід не призведе до чогось хорошого. Бо дотацію нашому району дають. Однак з єдиною умовою – затягти паски й витрачати гроші із „загальнодержавного казана” з розумом.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
обласні чи столичні чиновники, сама витрачати свої гроші на те, що вважає найнеобхіднішим. З одного боку – це ніби й правильно, але з іншого... Чомусь на думку спадає старий анекдот.
Петька запитує у Чапаєва:
- Василю Івановичу, а що таке демократія?
- Це коли ти, Петько, можеш „послати” мене якнайдалі й тобі нічого не буде.
- Як, „пошлю” Вас, і мені – абсолютно нічого за це не буде?
- Саме так, Петько, нічого не буде – ані шаблі нової, ані бурки теплої, ані папахи гарної...
Адже, дійсно, суть будь-якої реформи – у грошах, точніше – у кого скільки є в бюджеті. Справді, є в Україні різні села та міста. Припустимо, стоїть населений пункт на відомій трасі, десь між Києвом і Черніговом, на його околицях – аж три автозаправки. Машини потоком рухаються, пальним заправляються, а до сільського бюджету щедрими струмками линуть відрахування акцизного збору. Або ще приклад: під якимось селом видобувають нафту чи газ і це також дуже хороша стаття доходів сільської скарбниці. Тобто в нашій країні реально існують цілком самодостатні громади. Вони можуть активно займатися асфальтуванням доріг, монтажем вуличного освітлення, зрештою – чисткою снігу під час зими. А тепер подумаймо про реалії Щорського району. Є в нас Великий Щимель з автозаправкою, який може почуватися більш-менш упевнено. Натомість у деяких інших селах джерела надходжень грошей такі, що навіть на утримання сільради не вистачає. І не провина цих населених пунктів у цьому – так вже історично склалося. Десь життя жвавіше, а десь – як вже є... Якщо об’єктивно оцінити ситуацію, то необхідно визнати: наш край – дотаційний. Периферія, одним словом. І значну частку фінансування району складають надходження з центру. Простіше кажучи – державна допомога. І можна уявити ситуацію, коли в Києві скажуть - ви там на місцях самодостатні, то й живіть надалі згідно зі своїми доходами. Взяли собі повноваження – тож не буде вам «ані бурки теплої, ані папахи гарної...” Хоча, треба визнати, у столиці все ж таки розуміють, що подібний підхід не призведе до чогось хорошого. Бо дотацію нашому району дають. Однак з єдиною умовою – затягти паски й витрачати гроші із „загальнодержавного казана” з розумом.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий