До 50-річчя Сновської ДЮСШ розпочинається цикл статей, присвячених заснуванню та розвитку спортивної школи.
Перший випуск ДЮСШ (зліва направо): Євгеній Плавинський, Сергій Горнашевич, Валерій Мудрицький, Валерій Шубов, Микола Бруяк, Олександр Шльонський, Володимир Спускан, Леонід Цейтін, Євген Мудрицький, Юрій Капустін, Олександр Шумілов, Олександр Плющ, Тетяна Рябушева, Світлана Сушко, Тетяна Висоцька, Валентина Гладка, Олександра Мохнєва, Володимир Сизьомов.
Історія створення
А починалося все з будування місцевого стадіону, розпочате Григорієм Івановичем Шевченком та Іваном Єгоровичем Пондихнєвим – з людей, закоханих у туризм, футбол та інші види спорту. Іван Єгорович мріяв про створення закладу, рівних якому не було б у всій області, закладу, де можна було прививати любов до спорту молодому поколінню. Його ідея співпадала з думками Віктора Семеновича Мойсеєнка, який, відвідувавши спортивні школи в Чернігові, взяв проект спортивного залу (30:15). Цей проект ідеально підходив, і тому люди активно взялися за його будування. Саме їх заслужено можна вважати засновниками Щорської ДЮСШ, яка була відкрита в грудні 1967 року на базі спортивного залу Щорської середньої школи №1.
2 січня 1968 року Віктор Мойсеєнко став першим директором школи. Він завіз до тогочасного Щорса новий вид спорту – гандбол, який захопив усіх – від великого до малого.
Спершу у спортивній школі готували спеціалістів з трьох напрямків – гандболу або ручного м’яча, легкої атлетики та настільного тенісу. Саме на базі Щорської команди сформувалася збірна області (90% щорсівчан). Команда подорожувала містами України та займала призові місця. На той час школу відвідувало 103 учні, бо розпочала свою діяльність тільки з другого семестру. 1968-1969 навчальний рік вже налічував 240 учнів.
Для хороших показників школі необхідні були талановиті і перспективні тренери. Саме такими і були перші тренери спортшколи: Володимир Борисенко (легка атлетика), Євгеній Круш (настільний теніс), Світлана Холодняк (гандбол).
Зі спогадів
Микола Георгієвич Руднєв працював з 1972 по 1976 рік тренером з ручного м’яча у спортивній школі. З 1996 року зайняв посаду директора, на якій пробув 25 років.
На все життя у пам’яті залишилися найкращі випускники (Леонід Копилов, Сергій Голота, Григорій Масіч, Ігор Вдовенко, Андрій Миргородський та інші).
З посмішкою згадує випадок, коли команда грала на першість України в Києві. Чи потрапить команда в фінал, мало вирішити пенальті, яке мав забити Григорій Масіч – сильний гравець, який майже ніколи не програвав. Проте він впустив м’яч, навіть не зробивши кидок. Вся команда мало не плакала від такого збігу обставин.
Пам’ятає, як через чотири роки після відкриття була пошкоджена вся підлога і необхідно було робити цілковиту її заміну. Тренери самотужки їхали в єлінський ліс і займалися заготівлею деревини, потім самі ж її пиляли, сушили та вкладали. Лише один робітник знав як правильно це робити. Проте з тих пір підлогу ще не міняли і вона й досі в хорошому стані.
Ніколи не було проблем з фінансуванням, учні завжди забезпечувалися безкоштовною формою та взуттям. Постійно перебували в поїздках та об’їздили майже всю Україну, Білорусію, Росію. Нашим вихованцям довіряли відкривати святкові паради. Це було дуже почесно.
Євген Олексійович Мудрицький працює в ДЮСШ з 1979 року тренером з легкої атлетики, потім - він старший тренер та завуч, а з 2000 року – директор. Все його дитинство пройшло на стадіоні, на той час ДСО «Колгоспник». Його батько був одним із найперспективніших та сильних спортсменів. Не міг не піти по його стопах і син, який все життя займався спортом.
З гордістю в очах називає своїх учнів Дмитра Кошика (майстер спорту з воєнно-прикладного мистецтва), Андрія Победаша, Юрія Цакуна, Андрія Збіренка, Михайла Пія, Олександра Тимченка, Володимира Примаченка, Олександра та Світлану Захарченків, Сергія Єрмоленка, Анатолія Томила, Дмитра Жукова, Юрія Рожка, Сергія Виблова, Андрія Білого, Ірину Бригунець, Тетяну Боровську та інших.
Говорить, що основним завданням спортивної школи була не лише підготовка кваліфікованих спортсменів, а й виховання їх всебічно розвиненими, добрими, здатними до самоаналізу. Не дарма вихованці спортивної школи ходили з улюбленими тренерами масово у походи, як взимку, так і влітку, разом їздили на екскурсії, разом відпочивали.
Євген Олексійович мріє зробити кращу школу в області і докладає до цього максимум зусиль. Нині там ведуться ремонтні роботи, будівництво нових майданчиків, які планують закінчити вже до святкування ювілею.
Тетяна Литвин
Історія створення
А починалося все з будування місцевого стадіону, розпочате Григорієм Івановичем Шевченком та Іваном Єгоровичем Пондихнєвим – з людей, закоханих у туризм, футбол та інші види спорту. Іван Єгорович мріяв про створення закладу, рівних якому не було б у всій області, закладу, де можна було прививати любов до спорту молодому поколінню. Його ідея співпадала з думками Віктора Семеновича Мойсеєнка, який, відвідувавши спортивні школи в Чернігові, взяв проект спортивного залу (30:15). Цей проект ідеально підходив, і тому люди активно взялися за його будування. Саме їх заслужено можна вважати засновниками Щорської ДЮСШ, яка була відкрита в грудні 1967 року на базі спортивного залу Щорської середньої школи №1.
2 січня 1968 року Віктор Мойсеєнко став першим директором школи. Він завіз до тогочасного Щорса новий вид спорту – гандбол, який захопив усіх – від великого до малого.
Спершу у спортивній школі готували спеціалістів з трьох напрямків – гандболу або ручного м’яча, легкої атлетики та настільного тенісу. Саме на базі Щорської команди сформувалася збірна області (90% щорсівчан). Команда подорожувала містами України та займала призові місця. На той час школу відвідувало 103 учні, бо розпочала свою діяльність тільки з другого семестру. 1968-1969 навчальний рік вже налічував 240 учнів.
Для хороших показників школі необхідні були талановиті і перспективні тренери. Саме такими і були перші тренери спортшколи: Володимир Борисенко (легка атлетика), Євгеній Круш (настільний теніс), Світлана Холодняк (гандбол).
Зі спогадів
Микола Георгієвич Руднєв працював з 1972 по 1976 рік тренером з ручного м’яча у спортивній школі. З 1996 року зайняв посаду директора, на якій пробув 25 років.
На все життя у пам’яті залишилися найкращі випускники (Леонід Копилов, Сергій Голота, Григорій Масіч, Ігор Вдовенко, Андрій Миргородський та інші).
З посмішкою згадує випадок, коли команда грала на першість України в Києві. Чи потрапить команда в фінал, мало вирішити пенальті, яке мав забити Григорій Масіч – сильний гравець, який майже ніколи не програвав. Проте він впустив м’яч, навіть не зробивши кидок. Вся команда мало не плакала від такого збігу обставин.
Пам’ятає, як через чотири роки після відкриття була пошкоджена вся підлога і необхідно було робити цілковиту її заміну. Тренери самотужки їхали в єлінський ліс і займалися заготівлею деревини, потім самі ж її пиляли, сушили та вкладали. Лише один робітник знав як правильно це робити. Проте з тих пір підлогу ще не міняли і вона й досі в хорошому стані.
Ніколи не було проблем з фінансуванням, учні завжди забезпечувалися безкоштовною формою та взуттям. Постійно перебували в поїздках та об’їздили майже всю Україну, Білорусію, Росію. Нашим вихованцям довіряли відкривати святкові паради. Це було дуже почесно.
Євген Олексійович Мудрицький працює в ДЮСШ з 1979 року тренером з легкої атлетики, потім - він старший тренер та завуч, а з 2000 року – директор. Все його дитинство пройшло на стадіоні, на той час ДСО «Колгоспник». Його батько був одним із найперспективніших та сильних спортсменів. Не міг не піти по його стопах і син, який все життя займався спортом.
З гордістю в очах називає своїх учнів Дмитра Кошика (майстер спорту з воєнно-прикладного мистецтва), Андрія Победаша, Юрія Цакуна, Андрія Збіренка, Михайла Пія, Олександра Тимченка, Володимира Примаченка, Олександра та Світлану Захарченків, Сергія Єрмоленка, Анатолія Томила, Дмитра Жукова, Юрія Рожка, Сергія Виблова, Андрія Білого, Ірину Бригунець, Тетяну Боровську та інших.
Говорить, що основним завданням спортивної школи була не лише підготовка кваліфікованих спортсменів, а й виховання їх всебічно розвиненими, добрими, здатними до самоаналізу. Не дарма вихованці спортивної школи ходили з улюбленими тренерами масово у походи, як взимку, так і влітку, разом їздили на екскурсії, разом відпочивали.
Євген Олексійович мріє зробити кращу школу в області і докладає до цього максимум зусиль. Нині там ведуться ремонтні роботи, будівництво нових майданчиків, які планують закінчити вже до святкування ювілею.
Тетяна Литвин
Комментариев нет:
Отправить комментарий